Ваш помічник кожен день
Підпишіться
Сад

Яскраві, як іграшки: червоноплідні сорти груш вітчизняної та зарубіжної селекції

19 березня 2024
1886
Яскраві, як іграшки: червоноплідні сорти груш вітчизняної та зарубіжної селекції

Історія культури груші давня, як історія людства і своїм корінням сягає в глибину століть. Скоріше за все, груша зародилася в Персії та Вірменії, звідки потрапила до країн Середземномор'я, поступово поширюючись на інші регіони та інші материки. Сучасні ж сорти груші здебільшого походять від груші звичайної або домашньої, яка має гібридне походження. На територію України ця культура, ймовірно, потрапила з греками-колоністами, що оселилися в Причорномор'ї в IV-V ст. до н. е.

Надалі садівництво, зокрема й культура груші, поширювалося разом із християнською релігією територією Київської Русі, спочатку у монастирських, а потім у поміщицьких садах.

У помологічній колекції Л. П. Симиренка у селі Млієво в період з 1888 по 1919 рр. було зібрано та вивчено 1123 сорти груші, у переважній більшості це були інтродуковані сорти. Більшість з них успішно вирощують і зараз.

Наразі колекція сортів груші Інституту садівництва НААНУ (м. Київ) складає понад 300 сортозразків. 

Плоди груші є цінною полівітамінною їжею та містять цукор, органічні кислоти, мінеральні, дубильні, пектинові та азотисті речовини, а також каротиноїди, вітаміни А, В1, Р, РР та С. 

Оскільки плоди грущі є цінним дієтичним продуктом, їх широко використовують в народній медицині:

  • варені та печені плоди – при бронхітах та задусі;
  • грушевий відвар – при лихоманці, як сечогінний засіб при запальних процесах у сечовивідних шляхах та при сечокам'яній хворобі;
  • грушевий сік – в дієтичному харчуванні хворих на цукровий діабет і як лікувально-профілактичний засіб для зміцнення стінок капілярних судин. 

Нині груша серед плодових порід України посідає друге місце після яблуні. Незважаючи на те, що вона більш вимоглива до тепла, порівняно з яблунею, все ж таки аматорська та промислова її культура можлива повсюдно. 

Вирощування високоякісних десертних сортів зимового терміну дозрівання успішне переважно в південно-західних регіонах України, кліматичні умови яких більш сприятливі для культури. 

В останні десятиліття селекціонерами України на регіональному рівні було одержано безліч сортів, які більше пристосовані до місцевих умов, особливо за такими показниками, як зимостійкість та вимогливість до тепла. Це дозволило їм успішно конкурувати із західноєвропейськими сортами за смаковими якостями.

Ринкові відносини вимагають більшої уваги до продукції, задоволення споживчих потреб не лише за якісними її показниками, а й за зовнішнім виглядом. Споживача все більше приваблюють плоди з яскраво-червоним забарвленням.

Якщо для яблуні це питання практично вирішене, тому що плоди більшості сортів добре забарвлені, то з грушею в цьому напрямі працює багато селекціонерів, які прагнуть отримати сорти з яскраво забарвленими плодами гарної якості.

У цій публікації ми ознайомимо читачів із деякими червоноплідними сортами груші, щоб садоводи-аматори змогли вибрати сорт, який найбільше відповідає їхнім потребам. 

Вільямс руж Дельбара (Вільямс червоний, Макс ред Бартлет) – спонтанний мутант англійського сорту Вільямс. 

Дерево невелике, за силою росту поступається сорту Вільямс. Крона розріджена, пірамідальна і компактніша в молодому віці, ніж у Вільямса. Основні гілки відходять під гострим кутом, тому ще до навантаження врожаєм бажано провести їхнє відгинання або деформацію, що сприятиме формуванню міцного скелета та прискоренню плодоношення. Пробуджуваність бруньок хороша, тому в комплексі з відгинанням гілок навіть молоді гілки швидко покриваються плодами.

Як характерну особливість сорту можна відзначити бордово-червоне або жовтувато-помаранчеве забарвлення верхівок молодих пагонів та листя. Це більшою чи меншою мірою проявляється і на інших червоноплідних сортах. 

Сорт порівняно не вимогливий до ґрунтово-кліматичних умов та відрізняється середньою зимостійкістю. За нашими даними, у суворі зими при зниженні температури до -29 °С його продуктивні органи постраждали на 70%. Це значно вище, ніж у його родича Вільямса, пошкодження якого за аналогічних умов становило 13%. При цьому в обох сортів не було відзначено будь-яких пошкоджень інших структурних елементів крони, в тому числі річного приросту, який найбільш чутливий до низьких температур. Сорт стійкий до ураження паршою.

На насіннєвій підщепі в плодоношення вступає на 5-й рік після посадки. Врожайність у 6-річному віці складає 6-7 кг із дерева.

Плоди великі, середня маса 170-240 г, в залежності від віку дерева, ступеня обрізки, врожайності та підщепи.

Плід має подовжено-грушоподібну форму, бугристий. Шкірка жовта, суцільно вкрита темно-бордовим рум'янцем, при дозріванні плоди стають яскраво-червоними. М'якоть жовтувато-біла, ніжна, соковита, солодка, з мускатним присмаком, високих смакових якостей (4,4-4,5 бала).

За зовнішньою привабливістю плоди цього сорту перевершують сорт Вільямс, але поступаються йому за рівнем мускатного присмаку й загалом за смаком, який у наших умовах оцінюється в 4,6-4,7 бала. Дозрівають плоди наприкінці серпня, у звичайних умовах зберігаються близько 10 днів, у холодильнику – 1-2 місяці. Відмінно переносять транспортування, при цьому їх потрібно знімати заздалегідь. 

Сорт добре вдається на скелеті при перещепленні малоцінних сортів, широко використовується в селекції, тому що у потомстві  дає до 50% сіянців з компактною кроною та забарвленими плодами.

Старкрімсон – червоноплідний клон сорту Улюблениця  Клаппа, виведений у США. Від вихідного сорту відрізняється інтенсивним забарвленням плодів та стриманим компактним ростом.

Дерево середньоросле, з пірамідальною кроною в молодому віці та розлогою в період плодоношення. У плодоношення вступає на 4-5-й рік, відрізняється регулярною врожайністю (150-250 ц/га).

Зимостійкість та стійкість проти грибних хвороб високі.

Плоди великі (230-250 г), вирівняні за розміром. За формою ідентичні плодам Улюблениці Клаппа, але кармінно-червоні в період зрілості і малиново-червоні при повному дозріванні. 

М'якоть кремова, соковита, тане в роті, кисло-солодка, з приємним ароматом, смак 4,7-4,8 бала. Знімальна зрілість плодів настає наприкінці серпня – на початку вересня.

  • Плоди, як і у груш інших літніх сортів, необхідно знімати за 10-15 днів до повної зрілості.
  • Перезрілі плоди загнивають зсередини, смак їх втрачається. 

Сорт рекомендований для південних областей України, проте він добре поводиться і в північному Лісостепу, і в південному Поліссі.

ДеВо – осінній сорт, походить із США. Дерево середньоросле, з вузькопірамідальною кроною в молодому віці, при навантаженні врожаєм розлоге. Сорт мало вимогливий до ґрунтово-кліматичних умов, зимостійкий: при зниженні температури до -29 °С нами не відмічено пошкодження ні квіткових бруньок, ні річного приросту. Сорт високостійкий проти парші. 

Відрізняється скороплідністю, на насіннєвій підщепі вступає в плодоношення на 4-й рік, на айві, з якою добре сумісний, на 3-й рік. У розпліднику відрізняється високою технологічністю – навіть на айвовій підщепі дає вирівняний стандартний посадковий матеріал.

Урожайність 7-річних дерев навіть в умовах дернового, бідного в поживному відношенні дерново-слабо-підзолистого піщаного ґрунту досягає 47-56 кг з дерева. Плоди великі, масою 210-260 г подовжено-грушоподібної форми. Шкірка щільна гладка, блискуча, солом'яно-жовта у дозрілих плодів, з яскравим темно-червоним рум'янцем на більшій поверхні плода. М'якоть соковита, ніжна, без грануляцій, солодка, не масляниста, з посереднім смаком (4,0-4,2 бали).

Знімна зрілість плодів настає у середині вересня, споживча після 2-3 тижнів зберігання. Плоди добре переносять транспортування, в холодильнику збереження їх продовжується, але при цьому погіршується якість.

Загалом для сорту характерні скороплідність, стабільна врожайність, висока товарність та привабливість плодів за високої зимостійкості, що дозволяє використовувати його також у селекційному процесі. 

Бірюзова – червоноплідний сорт, дерево слаборосле, крона пірамідальна з пониклими гілками. Листя та молоді пагони бордово-червоні. Сорт скороплідний, у плодоношення вступає на 3-4-й рік, плодоносить рясно і регулярно, добре сумісний з айвою. Зимостійкість хороша, сорт стійкий до грибних хвороб.

Плоди великі (200-310 г) і дуже великі, особливо на айвовій підщепі (500-600 г), грушоподібної форми, з гладенькою або злегка ребристою поверхнею на вершині. Шкірка щільна, при зніманні – бордово-червона, з сизим нальотом, у зрілих плодів – темно-червона. М'якрть щільна, хрящувата, кисло-солодка з гіркотою, середнього смаку (дегустаційна оцінка – 4,0-4,1 бала). Знімна зрілість плодів настає у жовтні, плоди добре зберігаються і транспортуються, їхня споживча зрілість настає у грудні-січні, іноді і пізніше.

Це поки що найпізніший червоноплідний сорт з нашої колекції. Сорт також є перспективним у селекційному плані.

Микола Матвієнко 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Нове на сайті