Ваш помічник кожен день
Підпишіться
Квіти і рослини

З весни до осені: основи агротехніки цибулинних і бульбоцибулинних квітучих рослин

13 травня 2024
412
 З весни до осені: основи агротехніки цибулинних і бульбоцибулинних квітучих рослин

Всі цибулинні та бульбоцибульні рослини – трав'янисті багаторічники.

Під час відносно короткого періоду вегетації вони інтенсивно ростуть та накопичують у підземних органах поживні речовини. 

Після цвітіння їх надземні частини відмирають і настає так званий "період спокою", хоча насправді саме в цей час у цибулинах і бульбоцибулинах проходять вельми відповідальні процеси органоутворення – закладання нових дочірніх цибулин, стебла, листя та квітки. 

Цибулина є видозміненим пагоном з сильно вкороченим стеблом (денцем) і соковитими лусками, на які перетворилося листя. Найчастіше цибулина вкрита оболонкою із сухих лусок (тюльпан, нарцис, гіацинт), але іноді вона буває без покриву (лілія). На верхній частині денця знаходиться брунька із зачатками листя та квітки або суцвіття. Ростуть вони завдяки поживним речовинам, які накопичуються у цибулині.

За способом утворення лусок виділяють два типи цибулин – плівчасті та черепитчасті.

Плівчасті цибулини, як, наприклад, у нарциса і тюльпана, мають соковиті луски, що прикривають одна одну і формують навколо точки росту майже зімкнені концентричні кола. Зовнішні луски сухі, завдяки чому вони оберігають цибулину від пошкоджень та висихання.

У черепитчастих цибулин, наприклад, у рябчика і лілії, соковиті, вузькі луски, що не охоплюють загальний покрив, через що такі цибулини підсихають набагато швидше, ніж плівчасті.

Цибулини бувають однорічними (тюльпан) та багаторічними (нарцис, гіацинт).

У однорічній цибулині біля основного квіткового пагона закладаються зачатки лусок у вигляді бруньки, з якої наступного року розвивається нова цибулина – заміщення. Стара цибулина відмирає. У багаторічних цибулин у пазухах лусок закладаються зачатки листя, з яких на наступний рік розвинуться нові луски замість витрачених старих, проте цибулина цілком не відмирає. Старі луски "відтісняються" до периферії цибулини і кілька років є зовнішніми покривними лусками. У пазухах лусок утворюються дочірні цибулини, що відокремлюються в перший же рік у однорічних і залишаються на спільному денці у вигляді гнізда із загальними покривними лусками у багаторічних цибулин.

Бульбоцибулина – укорочена і потовщена нижня частина стебла із запасом поживних речовин (характерна для гладіолусів, крокусів та ін.). Зовні вона вкрита оболонкою із залишків основ торішнього листя. У основи або на верхівці бульбоцибулини знаходиться одна або кілька бруньок, з яких надалі розвивається листя і квітки.

Бульбоцибулина поєднує в собі ознаки як цибулини, так і бульби.

Зовні вона нагадує цибулину – у неї є денце, покривні луски, бруньки в пазухах листових лусок, правильна округла форма, а за внутрішньою будовою вона дуже близька до бульби.

Під час вегетаційного періоду вегетативні органи, що розвиваються, витрачають весь запас поживних речовин, накопичених у бульбоцибулині, і вона відмирає. До кінця вегетації з нижньої частини стебла формується нова бульбоцибулина. У основи молодої бульбоцибулини утворюються бульбобруньки (дітка), які служать для вегетативного розмноження.

Коренева система складається з тонких придаткових коренів і потовщених втягуючих, або контрактильних (ці корені утворюються у молодих цибулин і служать для втягування їх у ґрунт). Листя у більшості представників цибулинних і бульбоцибулинних рослин вузьке, довге, ременеподібне, мечоподібне та інше, зібране в пучок на рівні ґрунту. У деяких рослин листя прикріплюється до квітконоса (рябчик, лілія, тюльпан).

Стебло в більшості випадків – квіткова стрілка без листя. У лілій, рябчиків та деяких інших цибулинних і бульбоцибулинних культур стебло облистяне. Як правило, з однієї цибулини або бульбоцибулини розвивається одне стебло. Квітки без чашолистків зазвичай складаються з шести забарвлених листочків, розташованих у два кола, по три в кожному. Листочки оцвітини можуть бути вільними або зрощеними. Квітки поодинокі або зібрані в суцвіття, дуже різноманітні за формою, забарвленням, розмірами. Плід – суха або соковита коробочка. 

Розмноження 

Цибулинні та бульбоцибулинні культури розмножують як насінням, так і вегетативно, але при вегетативному розмноженні цвітіння зазвичай настає раніше, ніж при насіннєвому. Крім того, вегетативне розмноження гарантує отримання потомства, що повністю зберігає властивості та ознаки материнської рослини, а при вирощуванні з насіння (особливо це стосується сортів) спостерігається розщеплення ознак. Тому цей спосіб найчастіше використовують у селекційній роботі.

Насіннєве розмноження. Насіння висівають одразу після збирання, під зиму або навесні наступного року. Слід врахувати, що схожість насіння цибулинних і бульб цибулинних культур зазвичай швидко падає.

  • Посів можна проводити у відкритий ґрунт, у парники чи ящики, встановлені у теплиці.
  • Субстрат для посіву насіння готують із дернової, листової землі та піску (1:1:0,5).
  • Сіянці пікірують, як тільки вони трохи підростуть.
  • При насіннєвому розмноженні, в залежності від виду, цвітіння рослин настає на 3-7 рік.

Вегетативне розмноження. Всі цибулинні та бульбоцибульні рослини розмножуються дочірніми цибулинами та діткою, а деякі ще й лусочками цибулин, бульбочками, листовими та стебловими живцями.

Існують прийоми, що стимулюють утворення дітки.

  • Наприклад, у цибулин гіацинту хрестоподібно надрізають або вирізають денце.
  • У цибулин нарцисів роблять неглибокі паралельні надрізи денця.
  • Кількість дітки збільшується при дрібній посадці цибулин і бульбоцибулин у ґрунт, а при глибокій посадці дітки утворюється менше, але за розмірами вона значно більша.
  • Щоб збільшити кількість посадкового матеріалу, бульбоцибулини гладіолусів розрізають на частини, кожна з яких містить частину денця і одну-дві бруньки.
  • Крім того, якщо материнську бульбоцибулину посадити денцем вгору, кількість бульбоцибулин заміщення у гладіолуса зросте.

Цибулинними лусочками найчастіше розмножують лілії та гіацинти. При цьому від зрілої цибулини відокремлюють здорові зовнішні лусочки і висаджують їх у поживну земляну суміш. У деяких видів лілій у пазухах листя на стеблах утворюються повітряні бульбочки у вигляді дрібних цибулинок. По мірі дозрівання їх відокремлюють від рослини та висаджують у ґрунт. Також лілії можна розмножувати стебловими та листовими живцями.

Більшість цибулинних і бульбоцибулинних рослин світлолюбні, тому їх висаджують на добре освітлених ділянках. У тіні рослини витягуються, погано цвітуть, коефіцієнт розмноження у них падає, посадковий матеріал дрібнішає. Невелике затінення витримують проліски, рябчики, білоцвіти, колхікуми, кандики. Посадки мають бути захищені від вітрів, які скорочують період цвітіння та викликають вилягання рослин.

Більшість цибулинних і бульбоцибулинних рослин віддають перевагу легкому, пухкому, водо- і повітропроникному, багатому на поживні речовини супіщаному або суглинистиму ґрунту, як правило, з нейтральною реакцією. Тяжкі, сирі, а також дуже бідні піщані ґрунти для вирощування цибулинних непридатні. Дуже небезпечний застій води на ділянці – підземні органи можуть загнивати. За кілька днів до посадки ґрунт перекопують, вносять компост, мінеральні добрива.

Посадка  

Більшість цибулинних і бульбоцибулинних рослин висаджують у відкритий ґрунт восени (у вересні - жовтні), щоб вони встигли вкоренитися (але не прорости) до морозів. Незимуючі у відкритому ґрунті культури (гладіолуси, монтбреція, тигридія та ін) висаджують навесні (квітень - травень). Лілії залежно від виду пересаджують у серпні - вересні.

Для посадки відбирають тільки здорові цибулини та бульбоцибулини. Безпосередньо перед посадкою їх витримують впродовж 30 хв у рожевому розчині марганцево-кислого калію.

  • Велике значення для цибулинних і бульбоцибулинних рослин має глибина посадки, яка залежить від щільності ґрунту, а також від величини посадкового матеріалу: для дрібних цибулин – 5-8 см, для великих – 10-25 см.
  • На важких ґрунтах глибина посадки зменшується на 2- 3 см, на легких збільшується на ту саму величину.
  • На практиці часто користуються правилом – глибина посадки дорівнює потрійній висоті посадкового матеріалу. 
  • Щільність посадки залежить від величини цибулин і бульбоцибулин – чим дрібніший посадковий матеріал, тим густіше його потрібно висаджувати.
  • Зазвичай відстань між великими цибулинами в ряду становить 10-15 см, дрібні цибулини та дітку висаджують густіше. Ширина міжрядь – 20-25 см.

Висаджують цибулини в лунки чи борозни. Якщо ґрунт важкий, на дно борозни вносять крупнозернистий пісок для дренажу. Цибулини укладають на дно ямки строго вертикально (денце має щільно прилягати до землі) і засипають землею. Потім землю злегка ущільнюють та розрівнюють.

Після посадки всі цибулинні потребують достатнього зволоження ґрунту, інакше буде порушено процес укорінення.

На зиму посадки мульчують торфом, соломою, хвоєю, опалим листям або іншим пухким матеріалом. Взимку мульча запобігає промерзанню ґрунту, а навесні оберігає посадки від появи дуже ранніх сходів, які можуть бути знищені повторними холодами. Особливо необхідне укриття для цибулин, які погано вкорінилися (при дуже пізній посадці). 

Укривають рослини у листопаді, як тільки встановиться мінусова температура і земля трохи промерзне. Раніше вкривати посадки не можна, оскільки укорінені цибулини в теплу погоду можуть рушити в ріст, і паростки пошкодяться морозом. Прибирають мульчуючий матеріал навесні, коли мине загроза весняних заморозків. 

Догляд за цибулинними та бульбоцибулинними рослинами під час вегетації 

У цей час рослини потребують прополювання, підживлення і поливу.

Оскільки цибулинні культури мають короткий період вегетації, вони дуже вимогливі до наявності поживних речовин у ґрунті. Для підживлення можна використовувати тільки неорганічні добрива або перегній, що добре перепрів, і компост. 

Навесні, після того як зійде сніг (до повного розморожування ґрунту), знімають укриття і підживлюють рослини азотними добривами. Під час утворення бутонів вносять калійні та фосфорні добрива, а під час цвітіння переважно калійні.

У період активного весняного росту рослини дуже потребують вологи. У суху погоду потрібний полив. Після кожного поливу землю розпушують – розпушування руйнує ґрунтову кірку, робить структуру ґрунту більш пухкою, полегшуючи доступ повітря до коріння, а також зберігає вологу.

Ґрунт на ділянці завжди повинен бути ретельно обробленим, пухким, чистим від бур'янів.

Після цвітіння потрібно видаляти квітки, що відцвіли, оскільки вони забирають поживні речовини, необхідні для розвитку цибулин.

Не можна прибирати листя до повного його засихання.

Викопування цибулин і бульбоцибулин 

Початок пожовтіння листя у здорової рослини, яка нормально розвивається, означає завершення процесу накопичення поживних речовин у цибулинах і перехід у стан спокою. У цей час їх можна викопувати та пересаджувати.

Викопують і ділять гнізда (нова цибулина заміщення і відокремлені дочірні цибулини другого покоління) весняних цибулинних зазвичай у червні, після засихання листя, коли старе коріння вже відмерло, а нове ще не утворилося. У період розвитку надземних частин пересаджувати цибулинні та бульбоцибулинні рослини не рекомендується, оскільки це веде до їх ослаблення. Маловитривалі рослини – гладіолуси, монтбрецію, тигридію та деякі інші викопують із ґрунту перед настанням заморозків, не чекаючи усихання листя.

Викопування краще проводити в суху сонячну погоду. Викопаний матеріал добре просушують у захищеному від сонця та дощу місці.

У недосушених цибулин і бульбоцибулин під лусками залишається волога і під час зберігання створюються сприятливі умови для грибних та бактеріальних захворювань.

Після просушування їх очищають від землі, залишків стебел і листя, відокремлюють діток та сортують за фракціями. На зберігання закладають лише здоровий посадковий матеріал. Після закінчення робіт на ділянці всі рослинні рештки потрібно обов'язково зібрати та знищити.

Зберігання 

Від стану викопаного матеріалу та умов зберігання високою мірою залежить якість цвітіння наступного року, бо під час періоду спокою в цибулинах закладаються органи майбутніх рослин. 

  • Зберігають цибулини у сухому затіненому приміщенні з гарною вентиляцією.
  • У перший місяць зберігання температура в приміщенні не повинна бути нижчою за 23-25 °C при відносній вологості повітря не більше 70%. За нижчих температур квіткові бруньки не закладаються.
  • Надалі температуру знижують до 17 °С.
  • Під час зимового зберігання гладіолусів оптимальна температура повітря у сховищі становить 3-8 °С, відносна вологість – 60-70%.

Якщо не дотримуватися цих умов, бульбоцибулини можуть пересохнути або передчасно прорости, а також можливий масовий розвиток на них хвороботворних організмів.

Зберігати посадковий матеріал можна в дерев'яних ящиках, виклавши його тонким шаром, марлевих або капронових мішечках, нещільно загорнутим в папір, щоб був доступ повітря. Деякі цибулини присипають піском.

Під час зберігання цибулини та бульбоцибулини регулярно оглядають, хворі вибраковують. У разі появи цвілі садивний матеріал просушують. Якщо починають розвиватися шкідники (наприклад, трипс), його обробляють інсектицидами. 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте