Ваш помічник кожен день
Підпишіться

Прекрасний квіт, золотий плід: історія культивування і використання айви у світі та в Україні

27 січня 2024
807
Прекрасний квіт, золотий плід: історія культивування і використання айви у світі та в Україні

Боги святкували весілля. Одна лише Еріда, богиня розбрату, не брала у ньому участі. Самотньо бродила вона біля печери, вигадуючи помсту богам, які не покликали її на свято. І нарешті вигадала. Невидимою з'явилася вона на весіллі і кинула поміж гостей золоте яблуко з написом "найпрекраснішій".

Три богині – Гера, Афіна та Афродіта – простягли руки до яблука. Кожна вважала себе найпрекраснішою, жодна не хотіла віддати яблуко іншій. Дорого коштувала ця суперечка. Вона призвела до Троянської війни та загибелі Трої.

Так розповідає про "яблуко розбрату" відомий грецький міф. Свідчить він і про те, що яблуко з саду Гесперид, яке Паріс вручив найпрекраснішій із трьох богинь, було не чим іншим, як ароматним плодом айви: у місцях, де відбувалися ці події, ні культурних, ні дикорослих яблунь тоді просто не було.

Айва в давні часи в Греції та Римі вважалася символом любові та родючості і була присвячена Афродіті (Венері). До греків вона потрапила з Ірану та з Кавказу – своєї батьківщини. Потім із золотим яблуком познайомились римляни. 

Цікава історична деталь: до Англії та Німеччини айва потрапила не з теплої Італії, а з України.

Як повідомляє В. І. Даль, раніше в Україні "яблуко, яке їдять лише печеним або вареним, називали "квіт" (від українського слова "квіти"). Українців, напевно, вразила величезна квітка айви. Прийшла вона до нас через Крим з Кавказу (там ця рослина часто зустрічається в дикому вигляді), а її східний шлях – до Середньої Азії – був, ймовірно, найдавнішим і починався не з Кавказу, а від північного Ірану. 

Швейцарський ботанік Декандоль, посилаючись на відомості давніх істориків та китайські літописи, стверджує, що айва культивується понад 4000 років. На помпейських фресках, що зображують, на думку вчених, найулюбленіші рослини, поруч із гранатом, персиком, миртом, кизилом, мигдалем – айва. У 812 році її появу відзначено у Франції, а з 1446 р.  печена айва була ласощами на банкетах в Англії.

Культивують цю рослину майже у всіх країнах земної кулі в зонах помірного, теплого та субтропічного клімату. Широко поширена айва у країнах Близького Сходу, де її дерева зустрічаються у кожному саду.

Під час експедиції наприкінці 20-х років академік М. І. Вавілов побував у багатьох районах Афганістану і писав, що восени та взимку ринки Джелалабада, Кандагара, Герата завалені великими плодами айви високої якості. "Можна сказати, – писав він, – що айва замінює собою в Афганістані, так само, як і в Сирії та Палестині, яблуко та грушу".

Плоди айви полівітамінні. До їх складу входять вітаміни А, С, В1, В2, Р. Айва – хороше джерело амінокислот, мікро- та макроєлементів – міді, заліза, марганцю, елементів цинку, кобальту – хімічних речовин, життєво важливих для організму, необхідних у невеликих кількостях.

Загальна кількість цукру, в якому переважає фруктоза, коливається від 7 до 14%. Айва містить дубильні та пектинові речовини, що надають плодам терпкості, а також мінеральні речовини – фосфор, калій, кальцій, магній. 

Особливо багаті її плоди катехінами, що мають Р-вітамінну активність. Вітамін Р зміцнює стінки кровоносних судин та сприяє накопиченню вітаміну С.

З незапам'ятних часів айву широко використовують у медицині. Плоди айви мають в'яжучі, сечогінні, жовчогінні, кровоспинні та антисептичні властивості; насіння – діє як протизапальний, обволікуючий, пом'якшувальний засіб. 

Використовують свіжу та сушену айву, сік, отриманий із плодів та насіння айви. Дослідження медичних установ показали, що плоди та листя айви знижують кров'яний тиск, покращують стан хворих на астму, використовуються як сечогінний засіб (порізані на часточки 4-5 плодів айви разом із насіннєвими камерами заливають 1 л окропу, варять 5-7 хвилин, настоюють і п'ють з цукром чи медом). 

Основне призначення плодів айви – переробка для приготування консервів. З них готують високоякісне варення, компоти, мармелад, желе, цукати, соки, сиропи, наливки тощо. Айва – визнана сировина для отримання желе. Цікаво, що слово "мармелад" походить від португальської назви айви "мармело". Деякі сорти айви з сильним ароматом і солодкою м'якоттю вживають свіжими, більшість – у печеному, вареному, замороженому вигляді.

Рецептів приготування різних продуктів із айви дуже багато, особливо у румунській, болгарській, середньоазіатській кухнях.

Дуже популярні м'ясні плови з айвою, яхнія, паштети, омлети, шарлотки, пироги, пастила; смачна панірована айва, глазурована, запечена в духовці.

Плоди і всі вироби з айви мають виключно приємний пряний аромат, зумовлений наявністю в шкірці енантово-етилового та пеларгоново-етилового ефірів. У Чехії та Словаччині, де айви дуже багато, жінки використовують її плоди для ароматизації кімнат та білизни, які просочуються тонким приємним запахом. Достатньо покласти один-єдиний плід, щоб аромат поширився по всій квартирі.

Уявлення про те, що шкірка айви – неїстівна частина плода, помилкове; визначення вмісту вітаміну С, катехінів, танінів, барвників показало, що вона разом із підшкірним шаром містить підвищену кількість цих речовин, у зв'язку з чим плоди тепер використовуються для переробки разом із шкіркою, що знижує витрати сировини на 20%, виключає витрати праці пов'язані з очищенням плодів, а в результаті підвищується якість продукції.

Оскільки плоди айви дозрівають пізно – у вересні-жовтні, то їх частину знімають незрілими. Встановлено, що хіміко-технологічні якості незрілих плодів айви підвищуються у процесі лежання. Свіжозібрані плоди мають включення кам'янистих клітин та в'яжучий смак у зв'язку з високим вмістом пектинових та дубильних речовин. У процесі зберігання у них відбувається природне роздрев'ясніння клітинних оболонок. Плоди стають ніжнішими, набувають властивого сорту забарвлення, у них розвивається сильний приємний аромат. Відбувається зменшення кислотності та кількості дубильних та пектинових речовин, а вміст цукру, барвників, навпаки, збільшується.

Айва дуже декоративна – у її великих біло-рожевих квіток дуже ніжний приємний аромат. Цвіте айва пізніше за інші плодові культури – у середині-кінці травня. Нектар квіток айви прозорий, з легким приємним запахом, завдяки чому айва цінується як медонос. Приваблива вона і восени, коли гілки схиляються під вагою ароматних золотистих плодів. 

Використовується айва для алейних посадок, створення куртин у садах та парках (особливо широко використовують її з цією метою на Закарпатті). Красива, тверда деревина айви дуже добре полірується. У Середній Азії та Індії із неї виготовляють різноманітні художні вироби.

Рослини айви рано вступають у плодоношення – на 3-4-й рік після посадки – і плодоносять щороку.

Відома з давніх-давен айва звичайна, на жаль, не завжди гідно оцінювалася. Нині в одних країнах вона відіграє важливу роль в економіці, в інших – розрахована на задоволення домашніх потреб.

Площі під айвою в Україні зосереджені в південних областях і складають поки що не більше 1-2% від усіх плодових насаджень. В останні десятиліття кордон вирощування цієї культури просунувся набагато північніше. Виведено нові сорти, які успішно переносять зниження температури до мінус 35-37 °С. В Україні айва районована в Одеській, Закарпатській, Херсонській, Хмельницькій, Чернівецькій, Вінницькій областях. Айвові насадження складаються частково з місцевих сортів-популяцій та окремих форм, історія яких пов'язана з тими часами, коли Київ був центром садівництва. 

Перші досліди з вирощування айви у північних районах України було здійснено наприкінці XVIII ст. І. М. Каразіним, відомим ботаніком та фундатором Краснокутського дендропарку (на Харківщині) – одного із найстаріших в Україні, першого центру акліматизації рослин на Лівобережжі. І. І. Каразін, син засновника саду, описував 60-річну айву, що плодоносить десятки років. 1900 року в Харкові на виставці садівництва серед інших експонатів саду були й плоди айви. Пізніше її вирощували в розпліднику Л. П. Симиренка (організованому 1887 року) у Млієві Черкаської області та в Уманській школі садівництва.

У Києві айву почали вирощувати дуже давно. Вочевидь, у монастирських садах, в окремих аматорів вона росла набагато раніше, ніж її почали вивчати дослідники. Проте, зазвичай, спроби садоводів-аматорів вирощувати різні сорти у несприятливих для культури умовах не давали позитивних результатів. Щеплені на дички саджанці різних сортів айви, які привозилися з півдня, добре росли, плодоносили, але в окремі суворі зими вимерзали.

Пізніше це спонукало відомого українського вченого академіка М. Ф. Кащенко вперше серйозно зайнятися питаннями акліматизації південних рослин на півночі України. М. Ф. Кащенко відібрав кілька зимостійких форм айви. Зусиллями селекціонерів Центрального ботанічного саду НАН України вони були використані для отримання високоякісних зимостійких сортів айви, які б не пошкоджувалися дуже суворі зими. Колекція айви Центрального ботанічного саду налічує п'ять форм айви академіка М. Ф. Кащенко та понад 150 форм, отриманих шляхом гібридизації та відбору.

Наші місцеві зимостійкі сорти цінні тим, що представляють північний осередок  успішного плодоношення айви в Україні та є базою для поширення цієї цінної культури як в умовах Києва та Київської області, так і у північніших районах. 

Світлана Клименко 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com

comments powered by HyperComments
Новое на сайте