Ваш помічник кожен день
Підпишіться
Город

Ріжемо помірковано: рекомендації з поділу посадкових бульб від досвідченого картопляра

10 квітня 2024
1180
Ріжемо помірковано: рекомендації з поділу посадкових бульб від досвідченого картопляра

Мабуть, важко знайти в теорії та практиці картоплярства більш суперечливе питання, ніж різання бульб посадкової картоплі на частки. Дискусії на цю тему почалися майже одночасно з введенням картоплі в культуру і продовжуються досі.  Неоднозначно ставляться до цього питання і провідні світові агрофірми-виробники товарної та насіннєвої картоплі. Так, у Нідерландах та інших північних європейських країнах, де переважає вологий та прохолодний клімат, різання бульб на частки не ведеться. Але прийом цей загальновизнаний у Канаді та США, тут використовуються спеціальні машини, які ріжуть великі бульби на частини. Картоплю частками там висаджують на 95% площ, зайнятих цією культурою. Заповзятливі японські фермери закуповують такі частки у США і... ріжуть їх ще на дві частини. 

У нашій країні, висаджуючи картоплю на присадибних ділянках, завжди різали бульби у двох випадках: при недостатній кількості посадкового матеріалу та для швидкого розведення нового сорту. 

Існуюча норма посадки картоплі (30-45 кг на сотку) – непереборна перешкода на шляху виробництва дешевої картоплі. Практично більше третини врожаю, який щорічно збирається в Україні, навесні знову закопується.

Різання бульб на частки, безумовно, виправдано з погляду фізіології. Картопля, як відомо, відноситься до родини пасльонових. Її "найближчі родичі" – помідори, перець, баклажан та фізаліс – дають рослини з такими ж розвиненими стеблами та кореневою системою. При посадці цих потужних рослин нікому й на думку не спадає кидати в одну лунку до десятка насінин.

Здорова бульба картоплі, зазвичай здатна дати від чотирьох до шістнадцяти пагонів, утворює загущений кущ, стебла якого затіняють один одного, створюючи сприятливі умови для розвитку грибних хвороб. У таких умовах підвищеної конкуренції розвивається і коренева система.

Ось чому в урожаї від цілих бульб відсоток "дрібноти", як правило, більший, ніж в отриманому від їх часток. 

На цілій бульбі в результаті так званого апікального домінування (природні стимулятори проростання концентруються на апікально-верхівковій частині бульби, в той час як інгібітори, що уповільнюють проростання, накопичуються в базальній –  пуповинній частині) проростає спочатку одна брунька вічка у верхівковій частині, потім – друга, потім брунька наступного вічка і т. д. Більшість бруньок у середній і нижній частині так і залишаються сплячими і відмирають із залишками бульби. 

Але варто розрізати бульбу на частини – і на кожній її частці проростають практично всі вічка. 

Таким чином при поділі бульби повністю реалізується закладений у ній природою потенціал, і з того ж матеріалу можна отримати набагато більше вегетуючих рослин.

Висіваючи пасльонові та інші культури, ми намагаємося зазвичай використовувати велике і здорове насіння. При вирощуванні картоплі великі бульби, як правило, використовують у їжу, тому що отримувати з них тільки один, нехай навіть розвинений, кущ невигідно.

На насіння традиційно відбирають середні за розміром бульби, що зменшує врожай і призводить до прискорення виродження сорту. 

Уявлення про те, що, розрізаючи бульбу на частини, ми позбавляємо частки речовин, необхідних для живлення нової рослини, –  неправильне. Необхідним будівельним матеріалом є білок, а не крохмаль, а його в 1 кг бульб міститься всього 3 г. Наявних у частках поживних речовин вистачає не тільки для нормального розвитку майбутньої рослини, але і достатньо для її регенерації при ранньому ураженні пагонів заморозками або шкідниками (у цьому полягає перевага різання бульб перед іншими способами прискореного розмноження картоплі, що передбачають повне відділення паростка від материнської бульби). 

Зрештою, при різанні бульби виникають так звані ранові реакції, які не тільки сприяють загоєнню зрізів, але й забезпечують боротьбу з різного виду інфекцією, у тому числі і нагромадженою у посадковій бульбі.

У цьому й полягає суть проблеми неоднозначного ставлення картоплярів до різання бульб — від повного заперечення до зведення в абсолют.

Якщо вдається створити оптимальні умови для нормального перебігу ранових реакцій, то врожайність даного сорту в порівнянні з посадкою цілими бульбами не тільки не зменшується, але при 2-3-кратній економії посадкового матеріалу істотно підвищується за рахунок часткового придушення інфекції, якою уражений посадковий матеріал.

Якщо ж такі умови не будуть створені, то частина розрізаних бульб інфікується, загниває, сходи з'являються зрідженими, а врожай знижується. Тому, приступаючи до різання бульб, картопляр, як хірург, має керуватися головною заповіддю – "не нашкодь!".

  • Не можна різати бульби з ознаками грибних, бактеріальних та нематодних захворювань, а також отримані від сильно вироджених рослин (заражених вірусною інфекцією), які зазвичай дають нечисленні або ниткоподібні паростки.

Здорова, невироджена бульба, як правило, дає не менше 5 міцних паростків. Хвора, ослаблена не витримає "операції", загниє і може загинути, заразивши інші. Бульби з очевидними ознаками хвороб слід вибраковувати одразу, а з виявленими у процесі поділу – після розрізання.

  • Не можна різати насіннєву картоплю при літній посадці бульбами торішнього врожаю, частина їх неминуче згниє в землі.
  • Різання можна починати тільки після прогрівання бульб до 15-20 °С, а проводити його і тримати частки надалі потрібно в опалювальному приміщенні, не під прямим сонячним промінням.
  • Зрізи на розрізаних бульбах гояться швидше, якщо температура в приміщенні, де вони знаходяться, становить 25-30 °С (правда, при цьому прискорюється їх зневоднення), а при температурі нижче 15 °С і вище 30 °C цей процес уповільнюється, і частина поділок може загнити. 

Найкращими умовами для загоєння ран є кімнатна температура, хороша вентиляція, відносна вологість повітря 90-95% та стерилізація приміщення, тари, інструменту та зрізів. 

При завчасному різанні картоплі взимку і ранньою весною (наприклад, при відділенні верхівок великих бульб і використанні частини, що залишилася, в їжу) через 15 днів після "операції", коли на зрізах утворюється досить щільна захисна кірка, відокремлені частки до початку пророщування зберігають у льоху, підвалі.

Різати бульби можна прогрітими, але не пророщеними (для збільшення кількості бруньок, що проростають), задовго до посадки; прогрітими і пророщеними за кілька днів до посадки; прогрітими і добре пророщеними безпосередньо перед посадкою. В останньому випадку, щоб ранові реакції успішно протікали під землею, бульби повинні бути ще й озелененими, а ґрунт на глибині 10-15 см прогрітий до 10-12 °С.

  • Найкращі результати дає різання пророщених бульб за 3 дні до посадки. Тоді зрізи встигають підсохнути і покритися тонкою скоринкою, а самі частки не встигають обезводнитися.

До безпосереднього поділу бульб потрібно ретельно підготуватися. Цей процес подібний до хірургічної операції Нема чого сподіватися на успіх, якщо різання проводити недбало, в "польових" умовах: неминуче виникнуть "післяопераційні ускладнення".

Насамперед слід підготувати місце для підсушування часток. Його потрібно значно більше, ніж для пророщування цілих бульб. Найкраще розрізані бульби підсушувати на фільтрувальному (можна газетному) папері або ґратах, сітках тощо. Розкладати частки доведеться в один шар рановою поверхнею вгору, щоб менше витікав сік. Це восени бульба знаходиться в сплячці і тому, будучи випадково розрізаною лопатою, утворює кірку на зрізі навіть у "загальній" купі. 

Навесні ж рани буквально плачуть, біля бульби може скупчитися калюжка картопляного соку – “чудове” середовище для розвитку грибних хвороб.

Тару (стелажі, піддони) та приміщення обов'язково дезінфікують. Найкраще використовувати для цього 5%-ний розчин мідного купоросу, оскільки він найменш токсичний для людей.

  • Дуже важливо ретельно продезінфікувати "хірургічний інструмент". Для різання використовують ножі або пристрої з нержавіючої сталі. Дезінфікувати їх можна 0,05%-ним розчином саліцилової кислоти, лізолу, лізоформу або стерилізувати над полум'ям пальника.
  • Практикою підтверджено, що найбільш надійний наступний спосіб: дві склянки наповнюють 0,1%-ним розчином марганцово-кислого калію (200 мг марганцівки на неповну склянку води), в один з них занурюють леза двох і більше ножів. Ніж, яким робився розріз, занурюють в іншу склянку. Коли всі ножі використані, їх послідовно переміщують у першу склянку.
  • Стерилізувати інструмент необхідно після кожного зрізу, оскільки сік однієї бульби, що містить вірусну інфекцію, здатний заразити всю партію.

На руку, якою ви тримаєте ніж, слід надіти гумову або вінілову рукавичку (щоб не почорніли пальці від постійного зіткнення з марганцівкою), а на пучку великого пальця поверх рукавички наклеїти лейкопластир (щоб випадково не порізатися). 

Отже, "операційна" та "хірургічний інструмент" готові. Виникає питання: на скільки частин та в якому напрямку різати відібрані бульби? 

Сьогодні картоплярі-аматори найчастіше ріжуть бульбу навпіл, від вершини до пуповини, але цілком виправдовує себе посадка навіть шматочками шкірки з вічками.

Чим менше частка висаджуваної материнської бульби, тим менше вірусної інфекції, накопиченої в ній, потрапить у дочірню рослину, але тим менш стійкою вона виявиться по відношенню до несприятливих умов навколишнього середовища (посуха, заморозки, пошкодження шкідниками та ін.).

Доведено також, що при створенні сприятливих умов для загоєння зрізів урожаї, одержані з верхівкових, пуповинних або бічних частин бульби, не відрізняються. Але терміни появи сходів і вегетації рослин – різні, і тому, щоб не допустити затінення одних рослин іншими, частки при різанні сортують, а потім висаджують окремо верхівкові, пуповинні і т. д. 

Машини, призначені для різання картоплі, ділять бульбу на 2, 3 і 4 частини в довжину, внаслідок чого утворюються довгасті шматочки.

Вважаю найефективнішою і постійно користуюся технікою різання, при якій бульба ділиться на частини, кожна з яких містить одну верхівкову та одну або кілька інших бруньок. Причому форма отриманих шматочків суттєвого значення не має, хоча треба намагатися виконувати округлі зрізи.

  • Сходи з таких часток масою 25 г і більше (чим більше тим краще) з'являються практично одночасно, а густота стебел регулюється інтервалом посадки їх у рядках (від 8 до 20 см), відповідним розмірам посадкових шматочків та особливостям даного сорту. 

Утворення “скоринки”, що захищає зрізи від проникнення інфекції та випаровування рідини, можна значно прискорити, а ефективність ранових реакцій – підвищити, якщо обприскати зрізи біологічно активними речовинами.

Так, ферменти, що містяться в 10%-му екстракті ячмінного солоду, в суміші з 0,002%-ним розчином бурштинової кислоти, 0,005%-ним розчином гетероауксину і 0,01%-ним розчином гібереліну скорочують термін перебігу ранових реакцій до двох-трьох днів. Приготувати 10%-ний екстракт ячмінного солоду нескладно.

  • Для цього ячмінь замочують у воді та витримують при температурі 12-15 °С доти, доки зерно можна буде легко роздавити пальцями.
  • Тоді зайву воду зливають, зерно рокладають тонким шаром і пророщують 6-8 діб (коріння на пророслих зернах повинне досягти приблизно 1,5 довжини зерна, а листок – його довжини).
  • Пророщений ячмінь висушують при температурі не вище 60 °С, потім на решеті відокремлюють і видаляють паростки та корінці, а зерно змелюють (на м'ясорубці, кавомолці тощо).
  • У такому вигляді ячмінь може зберігатись досить довго.
  • Для приготування робочого розчину 1 кг пророщених подрібнених зерен заливають 10 л води та настоюють 6 годин.
  • У злитий екстракт ячмінного солоду додають 0,2 г бурштинової кислоти, розчиненої в невеликій кількості теплої води, 0,5 г гетероауксину та (або) до 1 г гібереліну, розчинених у спирті, горілці і т.п.

Щоб уникнути обмивання зрізів та видалення з них природних ранових речовин, не слід замочувати частки в розчинах дезінфікуючих та стимулюючих засобів. Краще використовувати аерозольне обприскування, яке, крім поліпшення якості обробки, забезпечує також економію розчинів.

На практиці розрізані бульби часто присипають деревною золою, що містить не тільки дезинфікуючі речовини, а й мікроелементи, що також сприяє загоєнню ран. Рекомендують присипати зрізи зольно-цементною сумішшю.

  • Для цього 4-5 частин просіяної золи, отриманої від спалювання рослин (найкраще соняшнику та топінамбуру),  перемішують з 1 частиною сухого цементу.

На зрізах, оброблених таким складом, швидко утворюється своєрідна "гіпсова пов'язка", що дезінфікує рану. Вона є надійним бар'єром від зовнішньої інфекції, перешкоджає випаровуванню вологи з часток. За необхідності вже через 3 години після такої обробки частки можна висаджувати в розпушений ґрунт — ранові реакції успішно протікатимуть і під землею. Цемент після утворення перидерми відскочить від зрізу і, будучи хімічно нейтральною речовиною, не завдасть шкоди ні рослинам, ні ґрунту.

Висаджують пророщенні частки зазвичай на меншу глибину (6-10 см), ніж цілі бульби. Якщо після загоєння зрізів проводилося вологе дорощування, і частки встигли відростити "бороду" кореневої системи, їх можна висаджувати в ранні терміни, коли земля прогрілася до 4-5 °С, якщо ж ранові реакції ще не завершилися, то температура ґрунту на глибині 10 см має бути не менше 10 °C, а ґрунт – ретельно розпушеним і не перезволоженим.

Ширина міжрядь при посадці картоплі частками може залишатися такою ж, як і при вирощуванні цілими бульбами або бути трохи меншою, а інтервал посадки між частками в рядку повинен відповідати їх розмірам, кількості проростків і сортовим особливостям (розгалуження куща, ширина залягання гнізда бульб, схильність до ураження фітофторою і т.д.).

В іншому технології вирощування картоплі при посадці частками та цілими бульбами принципово не відрізняються. 

Костянтин Давидовський 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте