Ваш помічник кожен день
Підпишіться
Квіти і рослини

Ці загадкові псеудати: історія створення та особливості міжвидових гібридів ірису

15 листопада 2021
527
Ці загадкові псеудати: історія створення та особливості міжвидових гібридів ірису

Мій інтерес до міжвидових гібридів псеудату (Iris x pseudata) виник у 2015 році після знайомства з ними на одному з американських сайтів. До того часу ніколи не бачила їх на власні очі і не мала уявлення, чи будуть вони рости і цвісти в наших умовах. До того ж, виявилося, що знайти посадковий матеріал досить складно як в Україні, так і за її межами. І це не тому, що вони вибагливі, просто з'явилися ці гібриди відносно недавно і лише починають свій шлях до наших колекцій.

Що це за рослини і чому так рідко зустрічаються в наших садах? 

Історія гібридизації

Важко визначити, кому першому спало на думку схрестити ірис болотний з ірисом японським. Однак причини, які спонукали гібридизаторів взятися за цю роботу, є цілком логічними. Піонерами у цьому напрямі стали японські гібридизатори, пізніше до них приєдналися американські та англійські ірисоводи.

Отже, що це за іриси, що дали початок таким незвичайним гібридам?

Ірис болотяний (I. рseudacorus) не випадково став об'єктом міжвидової гібридизації. Він невибагливий, легкий у вирощуванні, вологолюбний, але добре росте і за нестачі вологи. Висота рослини 100-150 см, рідко до 200 см, довжина листя – до 80 см, на квітконосах формується багато квіток, іноді більше двох десятків! У деяких регіонах його заборонено вирощувати через «агресивну поведінку»: насіння дуже швидко поширюється з водою, сприяючи захопленню нових і нових територій. Однак в умовах звичайної клумби неконтрольоване його розмноження не спостерігається, тому ірис болотний не становить небезпеки для навколишнього середовища. Диплоїд, набір хромосом 2n = 34.

Ірис японський (I. ensata) має нетипову форму квітки, що вражає своєю декоративністю. Рослини висотою 60-90 см, листя мечоподібне, з чітко вираженою центральною жилкою. Квітки трьох- або шестипелюсткові, діаметром до 25 см. Пелюстки сучасних сортів розміщені в горизонтальній площині. Рослини вологолюбні, в природі ростуть на заливних луках, під час цвітіння потребують рясного поливу, але в період спокою надмірне зволоження їм протипоказане. Вони кальцефоби, тому рекомендується висаджувати їх на тих ділянках, де раніше проводилося вапнування грунту. Стійкі до хвороб та шкідників, але досить вимогливі до умов вирощування, тому часто зустрічаються у наших колекціях. Диплоїд, набір хромосом 2n = 24.

Схрещуючи рослини двох видів, селекціонери намагалися поєднати їхні найкращі ознаки — форму квітки та елегантність японських ірисів із невибагливістю та багатоквітковістю ірисів болотних.

Була й ще одна мета – отримати японські іриси з жовтим забарвленням квітки. Адже серед найрізноманітніших відтінків забарвлення квітки японців жовтий колір пелюсток, настільки поширений серед ірисів усіх класів, чомусь не зустрічається. 

Спроби схрестити ці два види ірису довго не давали результатів. Схрещування проводилися в обох напрямках. Причому коли маточки іриса болотного запилювали пилком іриса японського, результативними були 40% випадків (гібридизатор Tomino (1963)). А зворотне схрещування, коли маточки іриса японського запилювали пилком іриса болотного, давало результат лише у 14% випадків.

Такі схрещування проводили різні гібридизатори і всі вони підтвердили, що набагато частіше вдається досягти результату, коли материнською рослиною виступав ірис болотяний.

Сіянці, отримані з такого насіння, мали переважно жовті квітки, які формою нагадували японський ірис, тільки листя в них було не дуже привабливе – жовто-зелене. Селекціонеру вдалося вперше отримати гібридні сіянці з майже білою квіткою та блакитним сигналом, жовто-коричневий біколор та сіянець із кремовою квіткою з лавандовим жилкуванням. На жаль, вегетативні характеристики цих культиварів не надто вражали, тому гібриди так і не були інтродуковані.

Перший культивар, який згодом був зареєстрований та інтродукований, з'явився в 1962 р. у японського гібридизатора Шинносукі Осуги (Shinnosuki Osugi), він отримав назву AICHI NO KAGAYAKI. Його блідо-жовті квітки мали фоли з темно-жовтим сигналом та коричневим штрихуванням. Сорт зареєстрували 1993 р.

Другий зареєстрований гібрид KIMBOSHI з'явився лише 1971 р. у гібридизатора Hisaharu Ueki. У обох згаданих культиварів форма квіток була як у іриса японського, але листя мало не дуже привабливий жовто-зелений колір. А головне, квіти були стерильними.

Тільки 1988 р. англійський гібридизатор Джон Елліс (John Ellis) зареєстрував сорт CHANCE BEAUTY, який виявився анеуплоїдом, тобто містив непарний набір хромосом, причому два хромосомні набори ірису болотного і один японського. І найдивовижніше, що з таким хромосомним набором ірис виявився здатним до розмноження (фертильним), хоча анеуплоїди зазвичай стерильні. Втім, отримані з цього насіння сіянці за зовнішніми ознаками дуже нагадують ірис болотний, тому їх можна використовувати тільки для подальшого схрещування з японським ірисом.

Робота зі створення псеудат велася досить активно, та все ж до початку 90-х років минулого століття, тобто за тридцять років селекційної роботи, кількість зареєстрованих сортів обчислювалася одиницями. Не густо.

З 1993 р. починається новий етап гібридизації, до створення псеудата підключився японський гібридизатор Хіроші Шимизу (Hiroshi Shimizu). Перші два роки у нього пішли на збирання насіння, посів та відбір відповідних клонів ірису болотного. А вже 1996 р. селекціонер провів близько 100 запилень I. рseudacorus х I. ensata, в результаті відібрав лише один материнський культивар ірису болотного, який добре сформував насіннєві коробочки та утворив якісне насіння. Цей ірис автор зареєстрував 1999 р. під ім'ям Gubijin. Він має 35 хромосом, такі рослини, як правило, виявляються безплідними. Однак цей сорт виявився продуктивним. 

Від запилення Gubijin сумішшю пилку різних сортів ірису японського автор отримав 1200 насінин, з яких виросло 300 сіянців. І вже з них було відібрано 2020 культиварів різних кольорів (білі, жовті, кремові, фіолетові, лавандові) з жовтим сигналом на фолах та фіолетовим ореолом навколо нього. Переходи кольору та відтінків були такі гарні, що Хіроші Шимизу назвав ці гібриди Eye Shadow Iris, що в перекладі означає «іриси тіней для повік».

На початок 2020 року гібридизатор зареєстрував 26 сортів псеудат. І всі вони походять від схрещування Gubijin x I. ensata. Рослини отриманих сортів стерильні і для гібридизації непридатні, проте оригінатор, як і раніше, вважає Gubijin перспективною материнською формою для подальшої гібридизації.

За наполегливу роботу та видатні результати у гібридизації ірисів Американський Союз Іриса у 2006 р. відзначив Хіроші Шимизу «Hybridizer Award», а 2016 р. він очолив Японський Союз Іриса.

Більшість псеудатів мають 29 хромосом, по одному набору хромосом ірису болотного (17 хромосом) і японського (12 хромосом). Усі 29-хромосомні гібриди стерильні. Сьогодні ведуться роботи зі створення тетраплоїдних псеудатів, які матимуть 58 хромосом (по два набори від болотного та японського ірисів). Отримано й перші результати — тетраплоїдний сорт Ohayo Gozaimasu (Ackerman, 2003) відрізняється не лише високими декоративними якостями, а й, як і очікувалося, виявився фертильним (здатним до розмноження) і вже активно використовується у програмах гібридизації. 

Морфологія та агротехніка 

Іриси псеудату – рослини висотою 75-115 см, з гіллястими квітконосами, на 3-4 гілках яких поступово відкриваються від 10 до 16 квіток.

Цвітіння однієї рослини може тривати 3-4 тижні. 

Псеудатам підходить будь-який ґрунт, але найкраще вони ростуть на кислих субстратах, збагачених компостом.

Добре ростуть в умовах підвищеної вологості, навіть у воді, але і за звичайних для ірисів умов вони добре розмножуються та цвітуть.

На одному місці вони можуть рости 3-4 роки, пересаджувати їх бажано рано навесні або восени. Глибина посадки не менше 5 см. Перші два тижні після посадки рослини потрібно регулярно поливати.

Місце посадки має бути сонячним: рослини повинні висвітлюватися прямими променями сонця не менше 6 годин на добу. Посадки бажано замульчувати, щоб перешкоджати розвитку бур'янів та сприяти збереженню вологи.

Рано навесні і після цвітіння рекомендується вносити універсальне добриво NPK (10:10:10).

Псеудати добре ростуть у 4–9 кліматичних зонах, тобто вони можуть рости по всій території України.

У посушливий період їх бажано поливати, але потреба у воді не така критична, як, скажімо, у ірисів японських. За кілька років спостережень за цими ірисами я не помітила, щоб вони уражалися шкідниками чи хворобами. 

Рослини зберігають декоративність весь сезон, тому їх можна сміливо використовувати в садових композиціях, групових чи одиночних посадках, на задньому плані альпінарію або на березі водойми.

Не маю сумніву, що незабаром псеудати з'являться не тільки в колекціях поціновувачів екзотичних видових ірисів. Їхній шлях у наші сади тільки починається. 

Ірина Лукава 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте