Ваш помічник кожен день
Підпишіться

Дикі родички троянд: види шипшини у дизайні саду

09 вересня 2021
1949
Шипшина

Як давно людина почала вирощувати троянди, не знає ніхто. Першу згадку про них, зафіксовану в шумерському клинописі, виявлено в Південній Месопотамії. Близько 5 тис. років тому древній історик написав, що його володар – цар Сарагон І, повернувшись на батьківщину після військового походу, привіз кущ троянди. Подальші історичні події свідчать про те, що переміщення цієї культури спочатку в Європу, а потім і по всьому світу, було пов'язано або з війнами (переможці вивозили з собою найцінніше, в тому числі і екзотичні рослини), або з торгівлею (караванними шляхами рослини кочували з країни в країну). На територію нинішньої України троянди завезли греки в Ѵ ст. до н. е., за часів процвітання однієї з найбільших рабовласницьких держав Північного Причорномор'я – Херсонеса Таврійського. 

Сучасна королева садів завдяки давнині культивування настільки відрізняється від своїх диких родичів, що часом можна засумніватися, до одного чи роду вони відносяться. Однак притаманну загальну властивість – наявність шипів – так чи інакше відзначають народні назви: шипшина, шипнина, шипшинник, свербигузка та ін.

В помірній і субтропічній зоні Північної півкулі росте близько 400 диких видів ботанічного роду Троянда (Roza L.).

Батьківщина троянди сизої (R. glauca Poir.) – Середня і Атлантична Європа. Це листопадний слаборозгалужений кущ  висотою до 1,6 м. Молоді (бордові) і старі (сірі) гладенькі пагони покриті вигнутими вниз сірими шипами (довжина 6-9 мм), через що виглядають краплистими. У верхній частині куща пониклі пагони негусто розгалужуються. Листя складне , непарноперисте (довжина до 8 см), складається з 5-7 маленьких листочків довжиною 1,3-1,8 см, овальної форми із загостреною вершиною. Верхня частина листа гладенька, нижня – опушена уздовж прожилок. Описати їх колір досить складно – кожен лист має свій індивідуальний відтінок залежно від освітлення і точки огляду. Один лист здається безбарвним, у іншого – верхня частина листової пластинки двоколірна, сизо-зелена c пурпурно-бордовим зеленуватим відтінком, з чіткою межею по головній жилці. Є листя, де верхня частина листа повністю темно-сіро-зелена або з переважанням бордового відтінку. Нижня частина листової пластинки сіра.

Влітку кущ зацвітає, ніби спалахує оригінальними квітками-зірочками, які ефектно виділяються на темному тлі листя. Квітки поодинокі (рідше 2-3), розпускаються на кінцях бічних пагонів, віночки невеликі,  3-4 см в діаметрі. Пелюстки на 2/3 яскравого малиново-рожевого відтінку з переходом біля основи в білий колір, тичинки яскраво-жовті.

Квітуча троянда сиза своєрідна і надзвичайно ошатна. Розмістити її на ділянці не так-то просто.

Настільки химерна рослина, як і всякий дорогоцінний камінь, вимагає гідної "оправи" і ретельного, гармонійного за колоритом, підбору "сусідів". Категорично не підійдуть пурпуролисті форми кущів – листя в обрамленні повинно бути світло-зеленим, а квітки оточуючих рослин мають поєднуватися не тільки з квітками, а й з листям троянди.

Пізньої осені дозрівають еліптичні або овальні помаранчеві плоди троянди сизої. Їх можна заготовити про запас – засушити і надалі використовувати для приготування лікувальних настоїв, напоїв, желе та ін.

У кліматичних умовах центральних областей України троянда сиза прекрасно себе почуває – досягає найбільшої висоти, цвіте і плодоносить, не потребує укриття на зиму. Оскільки ця рослина дає мало кореневої порослі, розмножують її і насінням, і живцями.

Ще одна представниця дикої флори – троянда кокандська (R. kokanica (Regel.] Regel. Ex Juz.), що є таким собі антиподом попередньої. Виростає на кам'янистих схилах гір, де переважають каштанові, гірничо-лугові і бурі лісові ґрунти, в річкових долинах Алайского, Заалайського, Туркестанського хребтів Паміро-Алтаю, на Тянь-Шані, а також в Ірані, Афганістані, Китаї, Японії.

В природних умовах кущ досягає висоти 1,5-1,7 м, в культурі набагато нижче. Старі стебла прямі, гіллясті, сірувато-бурого забарвлення, молоді – червоно-бурі. Останні мають міцні, прямі, великі, розширені біля основи, шипи і велику кількість дрібних, які надають паросткам товщину і пухнастість. Листя довжиною до 6,5 см, складне, непарноперисте, з 3-4 парами бічних листочків (шириною 0,4-1,5 см, довжиною 0,3-1,1 см) і одним верхівковим, еліптичне або оберненояйцеподібне з закругленими верхівкою і основою. Знизу опушене.

У кліматичних умовах центральних областей України троянда кокандска цвіте в кінці травня – у червні ніжними лимонно-жовтими поодинокими (рідко по 2) квітками до 4 см у диаметрі, з насичено-жовтим напівкулястим пучком тичинок всередині. На жаль, квітки цієї шипшини не мають аромату, як і більшість її "родичів".

В кінці літа дозрівають кулясті, опушені плоди 1-1,5 см в діаметрі, насиченого темно-бурого, майже чорного кольору. Вони їстівні, високовітамінні і корисні, як і у попереднього виду.

Розмножують троянду цього виду відведеннями, насінням, живцями. Кущ дає кореневу поросль.

У ландшафтних парках троянду кокандскьку використовують для оформлення куртин, альпійських гірок, міксбордерів.

Описані види шипшини світлолюбні, не вимагають обрізки – видаляють лише сухі пагони. Щоб омолодити старі екземпляри, їх "садять на пеньок" – обрізають, залишаючи над ґрунтом близько 5 см. Рослини швидко відновлюються, кущі густішають і рясно цвітуть. 

Олена Авотіна 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте