Врожайний диво-сад: плодові дерева та ягідні культури у несприятливих умовах

На своїй невеликій міській присадибній ділянці ми з дружиною вирощуємо безліч рідкісних та малопоширених ягідних та овочевих культур, плодових дерев.

По можливості намагаємося прищепити любов до землі та рослин своїм онучкам Владиславі та Єлизаветі. І якщо до праці в саду залучити їх вдається не завжди, то дегустація – улюблене заняття дівчат, причому дегустаторки вони справедливі та неупереджені. 

У нашому саду, як майже будь-якому іншому, ростуть яблуні, груші, сливи та інші традиційні плодові культури. Але я розповім тільки про рідкісні рослини. Можливо, це надихне інших садоводів-аматорів звернути на них увагу, виростити та полюбити. А любити їх є за що. 

Вітамінний конвеєр у нашому саду відкриває жимолость. Перша ягода, улюблена всіма, незважаючи на кислуватий смак. За зиму заморські фрукти встигають набриднути, і так хочеться чогось такого, що виросло у власному саду.  Селекціонери вивели вже багато різних сортів жимолості з добрими смаковими якостями. І ми плануємо посадити ще кілька кущів першої вітамінної ягоди. 

У нашому саду з року в рік є один лідер за врожайністю – це гумі. 

Перешкод для цього немає жодних. Ні хвороби, ні шкідники, і навіть весняні заморозки не загрожують цій цікавій рослині. Цвітіння в гумі настільки багате, що на кущі майже не видно листя, він весь усипаний жовтуватими квіточками-дзвіночками, аромат яких відчувається за десяток метрів. Гумі — добрий медонос, тому й запилення проходить добре, а це запорука багатого та стабільного врожаю.

Цвітіння розтягнуте у часі, відповідно і ягоди дозрівають поступово, із середини червня до кінця липня. Двох кущів цілком достатньо для нашої родини, ще й сусідів можемо почастувати. 

Є у нас і калина-гордовина, чорна калина, яку я називаю романтично наддністрянською красунею. У природі зустрічав її лише вздовж берегів Дністровського каньйону. А варто пройти кілька кілометрів убік, і вже не знайти цю рослину. Хіба що у парках та скверах міст та сіл. Я насадив чорну калину на згадку про дитячі роки. У шістдесяті роки минулого століття ми дуже любили ягоди гордовини, збирали їх у лісі. Рослина, на відміну від звичайної калини, стійка до хвороб, практично не ушкоджується шкідниками. У неї дуже красиве темно-зелене листя з опушенням на нижній стороні. Але справжня прикраса – ягоди. Оскільки квіточки в суцвітті-парасольці розцвітають неодночасно, то при дозріванні в одному ґронку можуть бути ягоди зеленого, яскраво-червоного та чорного кольору (стиглі). 

Росте у нас лохина, яку в народі ще називають канадською чорницею – садовий хіт останнього десятиліття. Ця рослина по праву завойовує серця садоводів. Кожному хочеться виростити лохину у своєму саду, незважаючи на певні складнощі. Кислий ґрунт, щорічні заходи щодо його підкислення, якщо рівень рН недостатньо низький, полив, вирізання старих пагонів і проріджування кущів, сонячне місце посадки – ось умови успішного вирощування лохини.

Якщо не задовольняти її потреби, то через 2-3 роки вона перестане рости, плодоносити, а то й загине.

Що ближче до осені, то більше плодів дозріває в саду, серед них — кизил, аронія, хеномелес. Кизил завжди з хорошим урожаєм, незважаючи на будь-які примхи погоди. Чорноплідна горобина, або аронія – теж. Темно-фіолетові ґрона ягід висять на дереві до самої зими. Хеномелес, або японська айва, навесні два тижні зачаровує великими помаранчевими квітками, а восени і взимку радує ароматними терпкуватими вітамінними плодами. 

Росте у нас і цілителька-обліпиха. Її ягоди, перетерті з цукром, узимку можуть стати вагомою вітамінною добавкою до вашого столу. Будуть такі смачні ліки і у вас, якщо навесні посадите на краю ділянки (можливо, в тому місці, де ніякі інші дерева не хочуть рости), дві рослини обліпихи (чоловічу і жіночу). Якщо неподалік, у сусідів, росте чоловіча рослина обліпихи, то достатньо й однієї жіночої особини – вона дуже врожайна. 

Ожина безшипа теж відрізняється високою врожайністю. З її ніжних ягід виходять відмінне варення, компоти та навіть вино. 

Про годжі ще років десять тому мало хто знав. Хоча дика форма дерези здавна виростає на Прикарпатті, її можна зустріти в живоплотах у дбайливих господарів. Рослина потребує опори. 

Культурна рослина, з великими помаранчевими ягодами, схожими на кизил, досить врожайна, а ягоди дуже корисні. Дозрівають вони восени. На довгих метрових пагонах висять бахромою стиглі ягоди, потім зелені, а за ними можуть бути і дрібні бузкові квіточки. Тому збирання врожаю розтягується більше ніж на місяць.

У нас росте один великий розлогий кущ годжі. Цього цілком достатньо для сім'ї, тому що споживання сушених ягід (свіжі неїстівні) обмежене.

Не буває і без розчарувань. І це стосується актинідії. Під час цвітіння рослина минулого року попала під весняні заморозки, що суттєво вплинуло на майбутній урожай. На лозах, які ростуть ближче до будинку, збереглася частина плодів, але це було лише нагадування про щедрий урожай 2019 року.

І все ж я раджу знайти місце для актинідії на вашій ділянці. Вона того варта. Морозостійка, не уражається хворобами та шкідниками. Потрібно висаджувати чоловічу та жіночу рослину (для запилення), а місце для посадки вибирати таке, де ви зможете встановити міцну шпалеру. Це велика ліана, і їй потрібна опора. 

Радують мою родину щедрі врожаї фундуку. У нас ростуть чотири великі кущі, і вони просто обліплені золотими горішками. Доводиться їх обривати, збирати із землі та дахів господарських будівель, поряд з якими вони висаджені. На відміну від звичайних сортів фундука, горіхи яких іноді трохи вражаються личинками, червонолистий сорт Варшавський не постраждав. Всі горішки – чистенькі й цілі, справді золоті. Червонолистий кущ дуже гарний, яскравий. Його можна використовувати навіть як декоративну рослину.

Є у нас і справжні екзоти. Це колекція інжирів, у якій сьогодні налічується понад два десятки сортів. Складні погодні умови позаминулої весни відсунули початок їхньої вегетації, що позначилося на дозріванні плодів. Більшість фіг так і не дозріла. Підвела і холодна осінь. Дійшов висновку, що над кущами варто спорудити тепличку. Щоб захистити рослини від весняних заморозків, висаджувати саджанці потрібно у неглибокі траншеї. А дбайливий догляд улітку забезпечить отримання врожаю.

Останніми роками наш вітамінний конвеєр завершує зізіфус.

Це дуже врожайна та невибаглива рослина. Вона  відрізняється посухостійкістю та відносною стійкістю до низьких температур, не уражається хворобами, не ушкоджується шкідниками. Зізіфус пізно прокидається, і його цвітіння не підпадає під часті на Прикарпатті весняні заморозки. Минулого року його розвиток взагалі затримався, тож дозрівання плодів теж запізнилося майже на три тижні. Незважаючи на це, урожай зібрали досить добрий. Ще й листя на зиму засушили для вітамінного чаю. 

Було б несправедливо не згадати про виноград. Через мої руки пройшло більше двох сотень сортів та гібридних форм.

Як не дивно, але досі я, як і більшість виноградарів, знаходжусь у пошуках свого ідеального сорту. На ринку сьогодні стільки форм та сортів із цікавими, часом химерними, назвами, які можуть заплутати навіть досвідчених виноградарів. Але для мене поки що найближчий до ідеалу сорт Аркадія. Навіть у непрості для виноградарів роки вдається виростити непогані врожаї. 

Природа нас відчуває, а ми маємо робити висновки, вчитися долати труднощі, допомагати нашим рослинам, вивчати їх характер та потреби. І це не тільки праця, а й надзвичайно цікаве заняття. Адже у нас із дружиною є ще добрий десяток різних рослин, у тому числі екзотів та цитрусових, які ми мріємо виростити у своєму саду. Вони не дають нам спокою. Ми любимо рослини, віддаємо їм вільний час. Мабуть, вони це відчувають і віддячують врожаєм.

Богдан Гаморак 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора