Ваш помічник кожен день
Підпишіться
Город

Щоб була каша з медом: самі вирощуємо гречку

26 травня 2023
540
Щоб була каша з медом: самі вирощуємо гречку

Здавалося б, яка потреба сьогодні вирощувати гречку на своїх сотках, якщо можна купити скільки завгодно крупи.  "Вирощувати гречку вигідно", стверджують ті, хто щороку виділяє під неї місце на городі.

Гречку обробляють насамперед щоб одержати зерно, з якого виготовляють різні крупи. Поживна цінність зерна гречки пояснюється наявністю в ньому легкозасвоюваного білка (10-16%), жирів (2,5-3,0%) вуглеводів (60-82%) та цукру (0,3-0,5%).

Білок гречки поживніший за білок злакових культур (харчова цінність білка росте в наступному порядку: кукурудза, ячмінь, пшениця, рис, гречка). Гречка перевершує всі зернові за вмістом аргініну та цистеїну.

Використовуючи її у харчуванні, ми підтримуємо оптимальне співвідношення амінокислот у своєму раціоні.

Значний вміст у зерні гречки крохмалю забезпечує високу калорійність продуктів із гречки. Плоди гречки містять корисні для організму солі заліза, кальцію, фосфору, міді, цинку, бору, йоду, нікелю, кобальту. Лужна зола плодів сприяє регулюванню кислотно-лужного балансу у людей.  Присутність органічних кислот у плодах гречки сприятливо впливає діяльність травних органів людини. Зерно гречки багате різними вітамінами: В1, В2, В6, Р та РР. За вмістом тіаміну воно перевершує пшеницю і просо. 

Гречка здавна славиться як лікарська рослина. У народній медицині листя рослини використовують для загоєння ран, а настої та відвари з листя та квіток – при кашлі (відхаркувальний засіб), склерозі, гіпертонії. Гречана каша показана при розладах травного тракту та захворюваннях нирок.

У травниках говориться, що плоди гречки мають силу, що "розводить", тобто корисні при запорах. У минулі часи гречане борошно застосовувалося як пом'якшувальна припарка та присипка для дітей. Соком свіжих рослин лікували сухе запалення очей.

Гречка – єдина зернова культура, до складу якої входить рутин. У медицині його одержують із квіток та листя рослини.  Рутин зміцнює стінки кровоносних судин, застосовується для лікування гіпертонії, плевриту, ендокардиту, глаукоми, нефритів, скарлатини, склерозу, кору, цукрового діабету. 

Гречка – основний медонос у багатьох районах України, вона забезпечує отримання понад 50% товарного меду. 

Гречаний мед – цінний продукт харчування. Вивчення складу різних сортів меду (квітковий, липовий, акацієвий, гречаний) на наявність незамінних амінокислот показало, що гречаний мед містить до 22 амінокислот, причому всі незамінні. На 100 г меду припадає 33,4 мг.

Гречка – однорічна трав'яниста рослина. Стебло висотою 30-150 см, пряме, ребристе, розгалужене (до 10-12 гілок), забарвлене антоціаном (зрілі стебла набувають червоного забарвлення). Коренева система стрижнева, проникає в ґрунт на 50-80 см. Основна маса коренів залягає на глибині 25-30 см. Листя широке, серцеподібно трикутне і стрілоподібне (ближче до верхівки стебла). Квітки обох статей, зібрані в суцвіття, мають сильний запах, що приваблює комах. На добре розвиненій рослині буває від 500 до 1500 квіток. Плід – тригранний горішок, покритий зовні навколоплідником, що приростає до насіння.

Вегетаційний період гречки складає 60-90 днів. Від появи сходів до бутонізації (10-14 днів) вона росте повільно, від бутонізації до побуріння насіння (35-45 днів) спостерігається інтенсивний ріст і відзначається розвиток квіток і плодів, потім приріст згасає, але продовжується до фази дозрівання.

Це волого- та теплолюбна рослина. Насіння проростає при температурі 7-8 °С, сходи з'являються на 8-10-й день. Весняні заморозки в 2 °С можуть занапастити сходи. Найкраще гречка росте за температури повітря 18-20 °С, а найвищий урожай дає у теплі та помірно вологі роки. До ґрунтів ця культура не дуже вимоглива, їй підходять навіть торф'яні та піщані. Погано переносить перезволожені та знижені ділянки. 

У Лісостепових районах гречку найкраще розміщувати на ділянках, що прилягають до лісу. На захищених лісом ділянках вона дає вищі врожаї, ніж на відкритій місцевості, оскільки менше страждає від несприятливих вітрів і, крім того, створюються кращі умови для її запилення комахами.

Найкращі попередники – зернобобові, коренеклубнеплоди та озимі. Гречку не можна висівати по вівсу та іншим неудобреним зерновим культурам. 

Гречка – культура, чуйна на добрива. У різні періоди життя вона споживає різну кількість поживних речовин. До цвітіння рослинам потрібно більше азоту та калію, а в період цвітіння – фосфору. На піщаних і легких суглинистих ґрунтах під гречку вносять гній (100-150 кг на сотку).

Безпосередньо під гречку гній вносять рідко, але в ґрунти високої родючості його вносити не можна. Це призводить до сильного розвитку зеленої маси, подовження вегетаційного періоду та зниження врожаю зерна.

Найкраще сіяти її на другий рік після внесення гною.

Гречка – культура пізньої сівби. Тому необхідне глибока зяблева оранка або осіннє перекопування грунту. Навесні, як тільки підсохне ґрунт, зяб боронують в 1-2 сліди. До сівби гречки, у міру появи бур'янів, проводять не менше 1-2 культивацій.

Сіють гречку, коли ґрунт на глибині 8-10 см прогріється до 12-14 °С. Календарні терміни посіву – I-II декада травня, природний орієнтир – цвітіння кульбаби.

  • Висівають суцільним рядовим способом (норма висіву – 0,8-1,0 кг насіння на 1 сотку) або широкорядним із шириною міжрядь 45 см (норма висіву –0,4-0,5 кг насіння на 1 сотку).
  • Насіння закладають на глибину 2-3 см у вологий шар грунту. Якщо до появи сходів утворюється ґрунтова кірка, ділянку боронують упоперек рядків. Знищення кірки зберігає вологу в ґрунті та покращує умови для проростання насіння.

Потрібно пам'ятати основне правило: посіви гречки повинні завжди бути чистими від бур'янів. На суцільних та широкорядних посівах прополювання проводять не менше 2-3 разів за літо.

Зазвичай гречку впродовж вегетаційного періоду підживлюють один раз. Для підживлення використовують золу, пташиний послід, гнойову жижу, перегній.

  • При підживленні одним видом добрива на 1 сотку вносять золи 3-4 кг, перегною 30-50 кг, гноївки (її попередньо раз додають у 4-5 частинах води) 30-40 кг, добре подрібненого і просіяного через сито пташиного посліду 3- 4 кг.

Цвіте гречка близько 30 днів. Основні запилювачі цієї культури – бджоли. Для кращого запилення квіток на посіви вивозять вулики із бджолами. За день одна бджола робить 30-40 вильотів і може запиляти до 4 тисяч квіток. Щоб зібрати 1 кг меду, бджола має запилити до 1 млн квіток.

Досвідчені бджолярі знають, що бджоли збирають із 1 сотки 0,7-2,0 кг меду.

Зерно гречки дозріває нерівномірно і легко обсипається, тому збирання треба починати, коли на рослинах побуріє 2/3 насіння. Прибирання вручну (косами, серпами) бажано проводити вранці або ввечері, коли гречка волога і менше обсипається.

Скошену гречку складають у невеликі купки і залишають на ділянці на 3-4 дні, щоб добре просушилася. Після сушіння снопи звозять на саморобний тік і обмолочують ланцюгами (ручні молотарки сильно дроблять зерно).

Сучасні сорти та технологія обробітку гречки забезпечують 25-30 кг зерна з сотки.

Зібраний урожай потрібно підсушити, провіяти та розсортувати на току. Відходи можна використовувати на корм свиням після запарювання та додавання картоплі, макухи, коренеплодів. Гречана солома на корм худобі не годиться. Надлишок її в раціоні тварин викликає випадання вовни у овець, почервоніння та свербіж шкіри у свиней, великої рогатої худоби. 

Вологість зерна, що засипається на зберігання, не повинна перевищувати 13%, інакше насіння може втратити схожість, а зерно стане непридатним для продовольчих цілей. 

На жаль, останнім часом стало дуже мало крупорушок навіть у районах гречкосіяння. Адже багато селян не знають, як із зерна обмолоченої гречки отримати крупу. Тому не зайвим буде згадати досвід наших пращурів.

Підсушивши зерна на яскравому сонці або підсмаживши у печі, вони відокремлювали ядро від лушпиння за допомогою дерев'яного валика, схожого на малярський. Розстеливши щільну тканину на столі, рівним шаром насипали 1-2 кг неочищеного зерна і зверху накривали тією ж тканиною. Потім котили валиком, помірно натискаючи на нього, щоб менше ядер зруйнувалося. Отриману масу провіювали на вітрі, підстеливши брезент.

Такий примітивний, але цілком прийнятний спосіб отримання крупи може і сьогодні стати в нагоді господарям, якщо поблизу не виявиться справжньої крупорушки.

Віктор Гаврилюк, Михайло Дмитришак 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте