Ваш помощник каждый день
Подпишитесь

Химерна вигадка природи: верба Матсуди

10 февраля 2020
1057

На планеті не існує двох абсолютно однакових представників як фауни, так і флори. Кожен живий організм індивідуальний і неповторний.

Ще на початку ХІХ ст. спостереження в цьому аспекті французького ботаніка Ж. Б. Ламарка трансформувалися в еволюційну теорію, актуальну і понині. Дійсно, перебуваючи в абсолютній спорідненості і розвиваючись поряд в однакових, здавалося б, умовах, кожен екземпляр не схожий на "сусіда".

Ще помітніша різниця між деревами та кущами одного виду, що ростуть згуртовано, та їхніми "родичами" і "однолітками", що влаштувалися на відкритому місці. В останньому випадку дерева виростають в 2-2,5 рази нижче, у них більше діаметр і розвиненість крони.

До речі, ця теоретична викладка має цілком житейське, прикладне значення: традиційна помилка початківців садівників – занадто близьке розташування дерев на ділянці, що змушує рослини конкурувати між собою в боротьбі за світло. Результат – замість розкішного саду виходять тінисті хащі, крізь які подекуди ледве пробиваються сонячні промені.

Незважаючи на істотні відмінності габітусу навіть в діапазоні одного виду, можна легко відрізнити звичні для даної місцевості сосну від ялини, березу від дуба, клен від липи.

Але природа не "спочиває на лаврах" і нескінченно варіює, змінюючи зовнішніх ознаки, внутрішній зміст і характер створених нею самою представників органічного світу.

Родоначальниця пристосовує своїх "чад" до планетарних змін, закріплюючи найбільш вдалі в генетичному коді, щоб передати у спадок майбутнім поколінням, знову і знову продовжуючи еволюцію.

Мутації (раптові зміни, відхилення від норми) – інструмент цього процесу.

Систематично з'являються особини з незвичайним забарвленням листя (строкатим, золотавим, пурпуровим), химерною формою крони (карликові, сланкі, колонноподібні, кулясті, плакучі, конічні).

Створивши унікум і кинувши його в бурхливу і жорстоку планетарну лабораторію, природа чекає: чи приживеться плід її фантазії в реальному світі? Якщо так, закріплює новинку в спадкоємцях, поступово переводячи одиничну мутацію спочатку в систему, потім в домінанту. А застаріла форма вимирає.

Природні мутації –безцінне джерело для поповнення садових колекцій і створення незвичайних ландшафтів.

Наприклад, рід Salix L. однойменної родини вербових. Здавалося б, що нового можна дізнатися про настільки поширені і улюблені  усіма рослини? Латинська назва нагадає медикам про саліцил (і його похідну – саліцилову кислоту), яку отримують з вербової кори; віряни згадають про Вербний тиждень; ландшафтні дизайнери – про плакучу формою східної гості – верби вавілонської, а всі разом – про жовтий пушок і медовий аромат її весняного цвітіння.

У нашої споконвічної верби ламкої (S. fragilis L.) є унікальна життєва форма – f. Bullata. Обриси дорослої рослини нагадують булаву. Спрямовані вгору гілки ніби підпирають кучерявий смарагдово-зелений купол, що дає, не дивлячись на невелику кількість листя, розташованого у периферії крони, густу тінь. Для великих садів така рослина просто незамінна. Посаджена солітером  верба f. Bullata – ідеальне місце для відпочинку.

Стрімко поширюється по Україні верба Матсуди (S. Matsydana Koidz.) – мешканка Китаю і Корейського півострова. Особливо оригінальна її форма vaz. Tortuosa, яка має змієподібно вигнуті тонкі, як прути, гілки, спрямовані вгору. Молоді пагони – оливково-зеленого кольору, старий стовбур – жовтувато-коричневий з поздовжніми тріщинами. Дерево ефектно прикрашає сад не тільки влітку, а й взимку. 

Верба – рослина зі швидким ростом. У природі вибирає береги річок і водойм з багатими алювіальними ґрунтами надлишково-проточного зволоження. Тому на ділянці її необхідно розміщувати якмога ближче до води – біля ставка, в низині, в місцях, де ґрунтові води підходять до поверхні.

Верба Матсуди теплолюбива і чутлива до низької температури. У північних областях України часто підмерзає, але може успішно культивуватися за умови щорічної обрізки порослевих пагонів. Дає поросль від пенька. Якщо крона значно постраждала і виглядає непривабливо, стовбур можна повністю видалити, залишивши тільки 5-10 см від поверхні ґрунту. Через кілька років дерево відновить крону.

Для хорошого розвитку вербі необхідні глибокі родючі ґрунти і сонячне, захищене від вітрів місце.

Розмноження верби насінням (навіть дикорослого виду) вельми проблематичне – воно втрачає схожість за 10 днів (виняток становить лише верба п'ятитичинкова, насіння якої під снігом зберігає схожість до весни).

На щастя, рослини нескладно розмножити вегетативно. Для цього пізньої осені зрізають зі дорослого екземпляра гілку (довжина 50 см), буром в ґрунті роблять отвори (глибина 45 см) і опускають в нього гілку верби так, щоб над поверхнею ґрунту залишилася її частина довжиною до 5 см. Проміжок між гілкою і стінками отвору заповнюють глиняною бовтанкою (2/3 відра глини заливають доверху водою і розмішують до утворення однорідної маси).

Вербу легко размножувати також зимовими живцями, молодими пагінцями, що ростуть на пеньку, вкоріненими відводками. 

Олена Авотіна 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте