Божественний діантус: види гвоздики та особливості її вирощування

Рід гвоздик (Dianthus) відноситься до родини гвоздикових і налічує до 300 видів, що виростають в Європі, Азії та Північній Африці. Латинська назва походить від грецьких слів "Di" – Зевс і "antos" – квітка (таку назву дав роду Карл Лінней), що в перекладі означає "квітка Зевса", або "божественна квітка".

Відповідно до грецької легенди, богиня полювання Артеміда (дочка Зевса), повертаючись після невдалого полювання, зустріла молодого красивого пастушка і звинуватила його в тому, що він своєю грою на сопілці розполохав всю дичину. У гніві вона вирвала у нього очі і кинула на землю. Негайно вони перетворилися в дві червоні гвоздики. Ймовірно, тому большиство гвоздик в природі мають квітки червоних відтінків.

Історія окультурення гвоздик налічує не одне століття. Розведенням "божественних" квітів займалися стародавні римляни і греки. Вирощували їх і в середньовічній Європі.

Особливого значення гвоздика набула у Франції, куди її завезли  хрестоносці в кінці XIII в. з Тунісу. Відваром з квіток гвоздики Людовик Святий лікував (під час останнього хрестового походу) хворих чумою хрестоносців. За часів французької революції дворяни, йдучи на ешафот, прикрашали одяг квітками червоної гвоздики. Стрічка заснованого Наполеоном I ордена Почесного легіону (вища нагорода Франції) також має колір червоної гвоздики.

В Англії гвоздика з'явилася лише в XVI ст. (привезена придворним садівником з Польщі) і одразу ж завоювала популярність у англійської аристократії. Її розводили в садах і теплицях, нею прикрашали одяг, капелюхи, прикріплювали  до зачісок, робили вінки. Все це було доступно тільки заможним людям, оскільки гвоздики коштували дуже дорого. 

У Німеччині гвоздика (символ сталості і вірності) була менш популярна, ніж у Франції, Англії, Голландії, Бельгії (символ облаштованого домівки і батьківської любові), Іспанії і Італії, хоча відома там ще з часів Карла V.

Цікаво, що російська назва роду походить від польського слова "гвоздик", запозиченого, в свою чергу, з німецької мови. У Німеччині гвоздикою називали заморські прянощі (висушені бутони гвоздикового дерева) через схожість із старовинними, ручної роботи, цвяхами. Діантуси мають схожий з нею аромат, тому їх і назвали гвоздиками. 

В даний час гвоздика займає одне з провідних місць в промисловому квітникарстві.

Шляхом селекції отримано безліч сортів, форм і груп, декоративних різновидів і гібридів, але родоначальниці цієї квітки досі ростуть в наших садах, зберігши свою первозданну красу.

Найдавніший представник роду гвоздик – гвоздика трав'янка дельтоподібна (D. deltoides), що росте в природних умовах Європи і Азії.

Рослина багаторічна (висота 15-20 см), утворює щільні зарості. Листя дрібне, вузьке, темно-зелене. Квітки (діаметр 1-1,5 см) пурпурово-червоні, рожеві, зрідка білі. Цвіте в червні-липні.

Рослина дуже невибаглива – росте практично на будь-якому ґрунті, посухостійка і світлолюбна. Це одна з найбільш довговічних гвоздик, може рости на одному місці до 10-15 років. Пересадки не любить, оскільки має глибокий стрижневий корінь. Розмножується насінням (свіжозібраним) і живцями. Зимує без укриття. Бажано висаджувати невеликими групами в кам'янистих садах і альпінаріях. 

Важко знайти сад або палісадник, де б не росла гвоздика бородата або турецька (D. barbatus).

Батьківщина цієї гвоздики – Південна Європа, а турецькою її називають за схожість з національним орнаментом цієї країни. Назву "бородата" вона отримала за наявність у кожної квітки приквітників, подібних до вій. Багаторічна трав'яниста рослина. Стебла (висота 30-60 см) прямі, вузлуваті, міцні (не вимагають підв'язки). Листя ланцетовидне, сидяче, зелене або з червонуватим відтінком. Квітки (діаметр 1,0-1,5 см) строкаті і однотонні (від білих до темно-червоних тонів), прості і махрові, зібрані в щитковидні суцвіття (8-12 см в діаметрі). Цвіте (червень-липень) 35-40 днів на другий рік після посіву. 

Гвоздика бородата, на відміну від інших видів, менш вимоглива до світла, добре росте в напівтіні, морозостійка (зимує без укриття). Віддає перевагу родючому, пухкому, без застою води ґрунту.

Вирощують її зазвичай в дворічній культурі, оскільки на 3-4-й рік вона втрачає декоративність. Насіння висівають в ґрунт в першій декаді липня, сходи з'являються через 7-10 днів. Насіння зав'язується добре, дозріває в липні-серпні, схожість зберігає до 5 років. На постійне місце розсаду висаджують в серпні, одночасно підживлюючи повним комплексним добривом.

В даний час виведено багато сортів гвоздики бородатої. В аматорському квітникарстві таку гвоздику вирощують, як правило, змішуючи сорти. Використовують для створення клумб, міксбордерів, групових посадок і на зріз.

Батьківщина гвоздики китайської (D. chinensis L.) – Північний Китай, південь Приморського Краю і Японія. Багаторічна рослина використовується як однорічна, хоча може перезимувати і рясно цвісти на другий і навіть третій рік. Стебла (висота 20-50 см) утворюють компактні або розлогі кущі у вигляді дернини. Листя темно-зелене, ланцетоподібне або вузьке. Квітки (діаметр 2-3 см) поодинокі, одноколірні (рожеві, бузкові) або строкаті, без аромату.

У культурі використовують садовий великоквітковий різновид – гвоздику Геддевіга (var. Hedderoigii Regel), яку часто вважають окремим видом. У цьому різновиді квітки великі (до 6 см в діаметрі), одноколірні (червоні, рожеві, білі) і строкаті, прості, напівмахрові і махрові, майже без запаху. Найбільш популярні сорти: Діамант, Везувій, Люцифер, Шансебаль, Шварцер, Принц та ін. 

Гвоздика китайська тепло- і світлолюбна, віддає перевагу родючим ґрунтам, не переносить перезволоження. Насіння висівають в березні-квітні в парник або відкритий ґрунт. При посіві в кімнатних умовах сіянці сильно витягуються. Сходи з'являються через 5-7 днів. Цвітіння настає через 3-3,5 місяці і триває до вересня. Використовують для створення квіткових бордюрів, озеленення балконів і на зріз.

Гвоздика периста (D. plumarius L.) має незвичайні квіти з розсіченими пелюстками і величезною кількістю стебел (висота 25-30 см), що утворюють щільну сизо-блакитну подушку. Рослина багаторічна, трав'яниста. Квітки (до 3 см в діаметрі) одноколірні (рожеві, червоні, пурпурові, білі), поодинокі, прості або махрові, з сильним гвоздичним ароматом.

Цвіте на початку літа (25-30 днів). Віддає перевагу пухким, добре дренованим ґрунтам, сонцелюбна і посухостійка. Для кращого розвитку рослини рекомендується обрізати відцвілі квітконоси і регулярно (через 2-3 роки) омолоджувати поділом або живцюванням. Має багато садових форм, сортів і гібридів.

Гвоздика сіро-блакитна (D. gratianopolitanus Vill.) В природних умовах зустрічається в Середній Європі. Розростаючись, утворює сизо-блакитну дернину (висота до 15 см). Квітконоси слабооблистяні (до 30 см заввишки), з однією або кількома квітками (білі, рожеві, кармінові) з сильним ароматом. Цвіте в червні (40-45 днів). У культурі в основному використовують гібриди, отримані шляхом схрещування з гвоздикою перистою. Розмножується насінням, а гібридні сорти – вкоріненням відведених пагонів і живцями. Поділ куща переносить погано. 

Гвоздика садова (D. caryophyllus L.), отримана в результаті тривалої селекції і виділена в самостійний вид. Має багато садових форм і різновидів, кожну з яких часто вважають окремим видом. Найбільшого поширення набули гвоздика садова Шабо (D. c. Var. Schabaud hort.) І гвоздика садова гренадин (D. c. Var. Grenadin hort). 

Гвоздика гренадин – багаторічна трав'яниста рослина, що вирощується в дворічній культурі. Стебла прямі, колінчаті, облистяні, покриті сизим нальотом. Квітки одноколірні (червоні, рожеві, білі, жовті, часто зі світлою облямівкою), прості або махрові, розташовані на кінцях пагонів по кілька штук. Цвіте на другий рік після посіву з червня по серпень. Використовують як зрізочну культуру. З одного куща можна отримати понад 100 квіток.

Розмножується насінням, яке висівають на початку липня у відкритий ґрунт. На постійне місце сіянці висаджують в серпні або рано навесні наступного року. 

Гвоздика гренадин має безліч сортів. При посіві імпортного насіння рослини в другому поколінні дають багато кущів з немахровими квітками. Щоб зберегти сорт, доводиться видаляти майже половину всіх кущів.

Гвоздика Шабо (виведена аптекарем Шабо у Франції на початку XIX ст.) – багаторічна рослина, однак вирощують як однорічну. Вона є ніби доповненням до гвоздики гренадин, оскільки цвіте пізніше – в серпні-жовтні. 

Рослина морозостійка (витримує заморозки до 4 °C). Пагони (висота 50-60 см) округлі, колінчаті, голі, сизо-зелені, з восковим нальотом. Квітки (в діаметрі 4-6 см) яскравого забарвлення (від темно-червоного до чисто білого), різних відтінків і тонів, поодинокі, великі, махрові або напівмахрові, з сильним ароматом.

Щоб отримати великі квітки необхідно видаляти бічні пагони і бутони, залишаючи тільки центральний бутон. 

Зацвітає через 6 місяців після посіву, тому висівати насіння потрібно в січні-лютому. Сходи з'являються через 7-10 днів. Вирощування розсади в кімнатних умовах пов'язано з деякими труднощами, оскільки в зимовий час короткий світловий день. Сіянці сильно витягуються і мають низьку якість.

Однак садоводи, які вміють вирощувати розсаду (наприклад, перцю), так само легко виростять і гвоздику Шабо.

В останні роки виведено велику кількість сортів гвоздик з квітками найрізноманітнішого забарвлення, які не поступаються за розміром оранжерейній гвоздиці. Використовують на зріз. 

Олег Соколов 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com