Ваш помічник кожен день
Підпишіться
Город

Його підозрюють, звинувачують, але продовжують любити: особливості культивування щавлю

25 жовтня 2023
1106
Його підозрюють, звинувачують, але продовжують любити: особливості культивування щавлю

Це одна з найвідоміших рослин, яку вирощують у нас з сивої давнини. Заради справедливості треба відзначити, у городників ставлення до щавлю аж ніяк не однозначне. Одні впевнені, що щавлева кислота, що міститься в ньому, сприяє утворенню каменів у нирках, і з цієї причини виганяють його з городу геть. Інші не дочекаються весни, щоб відвести душу зеленим борщем та ще й на зиму щавель заготувати. Є й треті, які справедливо вважають, що "для кожного овоча є свій час". 

Часу, звичайно, відведено щавлю обмаль. Де йому тягатися з такими визнаними всесезонними овочевими авторитетами, як, скажімо, капуста. Ось так і повелося: активно використовуючи щавель рано навесні, відразу забуваємо про нього на все літо і знову згадуємо, тільки коли справа наближається до осені і треба починати готуватися до весни.

Отже, зараз – саме час приділити йому трохи уваги.

Щавель космополіт росте на всіх континентах. У світі відомо понад 200 видів щавлю, а на території колишнього СРСР можна зустріти близько 40. У їжу використовуються листя багатьох дикорослих видів, але в культурі найбільшого поширення набули щавель кислий і щавель шпинатний. 

Щавель кислий культивують з давніх часів. Як свідчать літературні джерела, його, поряд з іншими культурами, вирощували на полях монастирів у Швейцарських Альпах, де й досі він є найпоширенішим видом. У нас щавель довгий час вважався бур'яном, але в той же час його використовували як закріплюючий засіб при розладах шлунка, від жовтяниці та інших хворобах печінки.

Щавель шпинатний найбільше поширений на Кавказі, в країнах Центральної Європи та Середземномор'я, у Малій Азії, Ірані, Монголії. У Європі він відомий як багаторічний шпинат, англійський шпинат, озимий шпинат. Від щавлю кислого відрізняється більшим еліпсовидним листям, слабо-кислим смаком, вищим вмістом аскорбінової кислоти і скоростиглістю. У їжу вживається листя щавлю, багате на вітаміни.

У 100 г свіжої продукції міститься: вітаміну С – 50-60; каротину – 3,4-5,2; РР – 0,3; В1 – 0,1; В2 – 0,12; В6 – 0,15; В9 – 20 мг %; а також велика кількість мінеральних речовин: калію – 400, кальцію – 54, натрію – 15 мг. У щавлі є до 8,4 мг заліза, що у 3-4 рази перевищує вміст цього цінного мікроелемента інших овочах. Крім того, у листі виявлено до 2 г протеїну, 3,6% цукрів, 1,4-1,7% яблучної, лимонної та до 1% щавлевої кислот. 

Вченими встановлено, що щавлева кислота накопичується в листі по мірі його старіння (у молодому листі переважають лимонна та яблучна кислоти). Надмірне вживання в їжу старого листя може призвести до утворення каменів у нирках. 

Тому тим, хто страждає на захворювання нирок, краще утриматися від вживання щавлю. Протипоказаний він і при порушенні сольового обміну, запаленні кишківника, туберкульозі.

Кулінарною обробкою можна знизити вміст щавлевої кислоти, додаючи у воду при варінні перших страв крейду або використовуючи тверду воду. Тоді кальцій, взаємодіючи зі щавлевою кислотою, утворює нейтральну сіль. 

Широке використання щавлю як лікувального засобу відносять до періоду середньовіччя, хоча відомо, що в цій якості він служив і давнім народам. У народній медицині сік із листя щавлю використовують для лікування цинги, ревматизму, лихоманки, корости, жовтяниці, для загоєння ран: 1-2 чайні ложки соку розводять у склянці підсолодженої води та приймають 2-3 рази на день. 

Щавель – холодостійка рослина, витримує заморозки до мінус 7-8 °С, добре зимує у відкритому ґрунті та у північних широтах, навесні рано відростає. Культура вологолюбна. Краще росте на структурних, високородючих, забезпечених вологою, нейтральних та слабокислих ґрунтах. Не переносить заболочених місць. Рослини миряться із затіненням, тому їх можна вирощувати і в міжряддях саду.

На одному місці щавель дає високі врожаї протягом 3-4 років, потім посадки потребують оновлення.

  • Ділянку готують із осені. На бідних ґрунтах під перекопування (оранку) вносять органічні добрива з розрахунку 6-8 кг, суперфосфат 20-30 г та хлористий калій 15-20 г на 1 м2

Висівати можна у три терміни: рано навесні, влітку та під зиму. Слід зазначити, що з весняному терміні сівби сходи найбільш дружні.

Залежно від зони вирощування весняний посів проводять, починаючи з декади квітня та до кінця місяця. Поодинокі сходи з'являються вже за нормальної температури 2- 3 °С. Сіють рядовим способом, залишаючи відстань між рядками 15-20 см. У рядках посів суцільний, насіння закладають на глибину 0,8-1,2 см. Зазвичай на 1 м2 витрачають 1,0-1,2 г насіння. 

За сприятливих умов (достатньої вологості ґрунту) сходи з'являються на 8-11-й день. Як тільки добре позначаться ряди, необхідно пропушити грунт у міжряддях, а через тиждень після масової появи сходів рослини прорідити, залишаючи їх на відстані 5-7 см один від одного.

Літній посів проводять у II-III декадах червня так само і за тією ж схемою, що і весняний. Але за два дні до сівби потрібно добре (на глибину до 12 см) зволожити ґрунт.

При підзимовому терміні сівби (жовтень - початок листопада) насіння закладають на меншу глибину (0,5-0,8 см), ніж при весняному.

Догляд полягає в розпушуванні ґрунту, видаленні бур'янів та поливах. У перший рік життя рослин за період вегетації ґрунт рихлять 3-4 рази на глибину 4-5 см. На другий рік життя рано навесні рослини підживлюють мінеральними добривами (15-20 г аміачної селітри, 20 г суперфосфату та 5-10 г калійної солі на 1 м2). Їх розкидають у міжряддях обережно, щоб не потрапили на молоде листя рослин,  і не викликали опіків. Потім ґрунт розпушують на глибину 10-12 см, ретельно зашпаровуючи добрива. 

До прибирання щавлю приступають, коли довжина листя досягне 10-12 см. Вибірково можна і раніше.

  • При весняному терміні сівби листя готове до збирання у серпні-вересні;
  • при літньому – навесні наступного року;
  • при підзимовому – влітку другого року.
  • За період вегетації листя щавлю забирають кілька разів через кожні 15-20 днів. 

За 20-25 днів до кінця вегетації збирання листя припиняють. Квіткові пагони, що з'явилися в період вегетації, видаляють. 

Для отримання насіння залишають квіткові пагони у 6-8 рослин другого року життя. Вони забезпечать необхідну кількість насіння для оновлення посадок. Цвіте щавель (залежно від зони вирощування) у травні-червні, а насіння дозріває у липні-серпні.

Після кожного масового збирання листя розпушують міжряддя. При вибірковому збиранні розпушування проводять по мірі  ущільнення ґрунту, а також після кожного дощу чи поливу. Восени або під час зимових відлиг міжряддя слід глибоко перекопати. Це сприяє знищенню шкідника щавлю – гречаного листоїда, що зимує у ґрунті.

З метою отримання більш ранньої продукції застосовують плівкові укриття, для чого з осені над грядкою встановлюють каркаси, а у другій половині лютого ними натягують плівку. Під плівковим укриттям рослини дають товарну продукцію на 12-15 днів раніше, ніж у відкритому ґрунті.

Рослини 3-4 року життя можна використовувати для вигонки. Восени їх викопують із грудкою землі та переносять у сховище, де зберігають при температурі 0-2 °С. Наприкінці лютого їх прикопують у ґрунт теплиці, добре поливають і вже через 20-25 днів проводять перше прибирання.

Якщо дозволяє площа теплиці, рослини можна прикопати в ґрунт з осені, одразу ж після викопування. Тоді зелень прибирають протягом усієї зими, що особливо цінно.

В Україні поширені два сорти щавлю: Одеський 17 та Широколистий.

Сорт Одеський 17 – ранньостиглий, урожайний сорт, що дає до 5 кг/м3 листя. Листя середнього розміру, яйцеподібної та подовжено-яйцевидної форми з списоподібними основами, розетка велика. Росте вгору на довгих черешках. Пластинка листа гладенька, зелена, з малопомітним жилкуванням.

Сорт Широколистий – середньоранній, порівняно посухостійкий, добре перезимовує. Врожайність – 4,2-4,8 кг/м2. Розетка велика, нерозкидна. Листя подовженої форми з списоподібною основою, загнутою догори, темно-зеленого забарвлення.  Черешки довгі, з пігментованою основою. 

Запрошуємо на дегустацію

Запіканка зі щавлем

Щавель - 1,5 кг, тертий сир - 3 ст. ложки, вершкове масло - 50 г, хліб - 6 скибочок, сухарі - 1 ст. ложка.

Для соусу: пшеничне борошно - 1 ч. ложка, топлене  вершкове масло - 2 ст. ложки, сіль - за смаком. 

Щавель обварюють, пропускають через м'ясорубку, додають тертий сир, вершкове масло та сіль. На дно форми укладають скибочки обсмаженого хліба. Потім щавель кладуть на хліб, посипають товченими сухарями, змішаними із соусом. Форму поміщають у духовку і регулюють температуру так, щоб щавель не кипів, а лише підрум'янився.

Пиріжки зі щавлем

Нарізане листя щавлю посипають цукром, перетирають руками і цією масою начиняють пиріжки. Тісто може бути дріжджове чи прісне. Цукор додають до смаку. 

Яйця, фаршировані щавлем 

Щавель - 150 г, яйця - 8 шт., вершкове масло - 3 ст. ложки, перець, цукор, сіль - за смаком

Яйця варять круто, очищають і розрізають уздовж дві половинки. Жовток виймають, розтирають і змішують з дрібно нарізаним, припущеним у окропі листям щавлю. Додають сіль, перець, олію, цукор і добре перемішують. Цією масою наповнюють половинки яєць, кладуть їхню сковороду (форму), змащену жиром, зверху кладуть по шматочку масла і ставлять у нагріту духовку для легкого підрум'янювання. 

Пудинг рисовий зі щавлем 

Щавель - 80 г, зелень петрушки - 20 г, рис - 3 ст. ложки, молоко - 3/4 склянки, яйця - 1-2 шт., мелені сухарі - 1 ст. ложка, у тому числі 0,5 ложки на підсипку, вершкове масло - 2 ст. ложки, сіль, сметана - за смаком.

Листя щавлю та петрушки тушкують у власному соку в посуді під кришкою протягом 10 хв. Потім його пропускають через м'ясорубку чи протирають.

Молочну в'язку рисову кашу змішують із протертою зеленню, додають сире яйце, жир, мелені сухарі та добре перемішують. Суміш викладають на змащену жиром форму, посипають сухарями, збризкують олією і запікають.

При подачі на стіл пудинг поливають сметаною.

Майя Григоровська 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: Городник 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте