Там, де шипшина буяє та квітне: "дикі" види троянди у садибі

На територію нинішньої України троянди завезли греки у V ст. до н. е., за часів процвітання однієї з найбільших рабовласницьких держав Північного Причорномор'я – Херсонеса Таврійського.

Сучасна королева садів завдяки стародавності культивування настільки відрізняється від своїх диких родичів, що часом можна засумніватися, чи до одного роду вони належать. Однак притаманну їм загальну властивість – наявність шипів – так чи інакше відзначають народні назви: шипшина, шипнина, свербигузка та ін.

У помірній та субтропічній зоні Північної півкулі росте близько 400 диких видів ботанічного роду Троянда (Roza L.). 

Батьківщина троянди сизої (R. Glauca Poir.) – Середня та Атлантична Європа.

Це листопадний слабо розгалужений кущ, висотою до 16 м. Молоді (бордові) і старі (сірі) гладенькі пагони вкриті вигнутими вниз сірими шипами (довжина 6-9 мм), через що виглядають крапчастими. У верхній частині куща пониклі пагони негусто гілкуються.

Листя складне, непарноперисте (довжина до 6 см), складається з 5-7 маленьких листочків (довжина 1,3-1,8) овальної форми із загостреною вершиною. Верхня частина листа гладенька, нижня – опушена вздовж прожилок. Описати його колір досить складно – кожен листок має свій індивідуальний відтінок, залежно від освітлення та точки огляду. Одне листя здається безбарвним, в інших – верхня частина листової пластинки двоколірна, сизо-зелена з пурпурово-бордовим зеленуватим відтінком, з чіткою межею по головній жилці. Є листя, де верхня частина листка повністю темно-сіро-зелена або з переважанням бордового відтінку. Нижня частина листової платівки сіра.

Влітку кущ зацвітає, ніби спалахує оригінальними квітками-зірочками, що ефектно виділяються на темному тлі листя. 

Квітки поодинокі (рідше 2-3) розпускаються на кінцях бічних пагонів, віночки невеликі (діаметр 3-4см). Пелюстки на 2/3 яскравого малиново-рожевого відтінку з переходом біля основи у білий колір, тичинки яскраво-жовті.

Квітуча троянда сиза  своєрідна і надзвичайно ошатна. Розмістити її на ділянці не так просто. 

Така вигадлива рослина, як і будь-який дорогоцінний камінь, вимагає гідної "оправи" і ретельного, гармонійного колориту, підбору "сусідів".

Категорично не підійдуть пурпурові форми чагарників – листя в обрамленні повинно бути світло-зеленим, а квітки оточуючих рослин поєднуватимуться не лише з квітками, а й з листям троянди.

Пізньої осені дозрівають еліптичні або овальні помаранчеві плоди.

Їх можна заготовити про запас – засушити і надалі використовувати для приготування лікувальних настоїв, напоїв, желе та ін.

У кліматичних умовах Центральної України троянда сиза почувається чудово – досягає найбільшої висоти, цвіте і плодоносить, не потребує укриття на зиму. Оскільки ця рослина дає мало кореневої порослі, розмножують її і насінням, і живцями.

Ще одна представниця дикої флори – троянда кокандська (R. kokanica (Regel.) Regel. ex Juz.), яка є повним антиподом попереднього виду.

Виростає на кам'янистих схилах гір, де переважають каштанові, гірсько-лугові та бурі лісові ґрунти, у річкових долинах Алайського, Заалайського, Туркестанського хребтів Паміро-Алтаю, на Тянь-Шані, а також в Ірані, Афганістані, Китаї, Японії.

У природних умовах кущ досягає висоти 1,5-1,7 м, у культурі набагато нижчий. Старі стебла прямі, гіллясті, сірувато-бурого забарвлення, молоді – червоно-бурі. Останні мають міцні, прямі, великі, розширені біля основи, шипи та велику кількість дрібних "шипиків", які надають пагонам товщини та пухнастості.

Листя (довжина – до 6,5 см) складне непарноперисте, з 3-4 парами бічних листочків (ширина 0,4-1,5 см, довжина 0,3-1,1 см) і одним верхівковим, еліптичне або зворотнояйцеподібне із закругленими верхівкою та основою. Зверху злегка притиснуто-волосисте, знизу – опушене.

У кліматичних умовах Центральної України кокандська троянда цвіте в кінці травня - в червні ніжними лимонно-жовтими одиночними (рідко по 2) квітками (діаметр до 4 см) з насичено-жовтим напівкулястим пучком тичинок усередині. На жаль, квітки цієї шипшини не мають аромату, як і більшість її "родичів". Наприкінці літа дозрівають кулясті, опушені плоди (діаметр 1-1,5 см) насиченого темно-бурого, майже чорного кольору. Вони їстівні, високовітамінні та корисні, як і у попереднього виду.

Розмножують троянду цього виду відприсками, насінням, живцями. Кущик дає кореневу поросль.

У ландшафтних парках кокандську троянду використовують для оформлення куртин, альпійських гірок, міксбордерів.

Загальновідомо, що для культури троянд необхідна ретельна підготовка ґрунту. Він має бути структурним і достатньо водопроникним. Найкращими є чорноземні суглинки, цілком придатні ґрунти з надлишком вапна. У пухкі піщані ґрунти вносять перегній, у важкі глинисті – пісок, перепрілий гній або компост.

Описані сорти шипшин світлолюбні, не вимагають обрізки (видаляють лише сухі пагони). Щоб омолодити старі екземпляри, їх садять на пеньок – обрізають, залишаючи над ґрунтом близько 5 см. Рослини швидко відновлюються, кущі густіють і рясно цвітуть.

Олена Авотіна 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com