Священний релікт: особливості розмноження, посадки та використання дерев гінкго

Теплий і вологий клімат кам'яновугільного періоду Палеозойської ери (350 млн. років тому) викликав буйний розквіт флори. Тропічні джунглі покривали величезні площі, зокрема й територію нинішньої України.

За величезного видового розмаїття в лісах переважали великі дерева, серед яких були і представники класу гінкгових.

У зв'язку з глобальними змінами кліматичних умов найближчі родичі гінкго перейшли в розряд копалин, а сама рослина вважалася вимерлою. Аж до XVIII ст. європейці знаходили її останки лише у кам'яновугільних горизонтах.

Але в 1690 р. лікар голландського посольства в Японії – Е. Кемпфер, який вивчав рослини, звернув увагу на "священні" велетенські дерева, що росли в горах біля храмів. 

Місцеві ченці називали їх гінкго – "срібний абрикос", або "срібний плід". 

У 1712 році він описав ці дерева і дав їм офіційну назву – гінкго. Повернувшись 1730 р. до Європи, Кемпфер привіз із собою насіння, і згодом рослина поширилася всій Європі, а кінці XVIII в. потрапила і до Латанської Америки. 

Пізніше Карл Лінней додав її до своєї класифікації під назвою Ginkgo biloba L. (гінкго дволопатеве) в розділ голонасінних рослин.

• В Україну гінкго завезено з Європи 1818 р. директором Нікітського ботанічного саду – Стевеном.

А трохи згодом тут були вирощені й інші цікаві декоративні форми – з пірамідальною, колоноподібною та плакучою кроною, золотистим та строкатим листям.

Гінкго дволопатеве – дерево-довгожитель (зустрічаються дерева, вік яких налічує понад дві тисячі років, і це ще не межа), може досягати до 40 м у висоту та 4,5 м у діаметрі стовбура.

Рослина дводомна: чоловічі та жіночі екземпляри ростуть окремо.

Листя, розташоване на черешках (довжина 8-10 см), шкірясте, віялоподібне, з хвилястими краями і опуклими жилками. Воно складається ніби з двох пластинок, що зрослися. Саме через це Лінней вибрав для назви латинське слово "білоба" ("бі" – двічі, "лоба" – лист). Навесні листя світло-зелене, восени – яскраво-жовте, а на вершині крон – кармінове. 

Наприкінці квітня — на початку травня на чоловічих особинах з'являються колоски з пилком, на жіночих – маленькі непоказні квітки. Пилок переноситься вітром на сім'ябруньки жіночої рослини, де проростає в пилкову трубочку, в якій утворюються дві спермії, одна з них запліднює яйцеклітину.

Однак це відбувається тільки пізно восени і, що незвичайно, – в час, коли плодонасіння впаде на землю. 

Округлі, янтарно-жовті із сріблястим нальотом плоди на довгих, тонких, потовщених на вершині ніжках нагадують формою сливи Ренклод і мають дуже спокусливий вигляд, але огидні на запах.

Незважаючи на це, плоди з успіхом використовують у кулінарії (щоправда, після вимочування в солоній воді).

Стовбури стрункі, зі світлою корою. У старих дерев кора з глибокими тріщинами, у молодиха – сірого або коричнево-сірого кольору, у саджанців – світло-коричнева, блискуча. Деревина легка та м'яка.

Коренева система пластинчаста. Відрізки коренів здатні регенерувати. 

У боротьбі за виживання гінкго набуло дивовижної життєвої сили.

Листя гінкго відрізняється унікальними цілющіми властивостями. Лікарські препарати, що містять екстракт із листя гінкго, не мають протипоказань до застосування.

Настій із листя можна приготувати в домашніх умовах, але краще скористатися лікарськими препаратами, що випускаються в Німеччині, Франції, Україні (біологічно активна добавка на основі екстракту з листя гінкго).

Екстракт з листя гінкго є профілактичним засобом від багатьох нервових захворювань, оскільки містить інгредієнти гінкголід та білобалід, близько сорока фармакологічно активних речовин, що відновлюють функції центральної нервової системи. 

Він зміцнює кровоносні судини, підвищує стійкість організму до інфекцій, покращує кровообіг мозку, стимулює продовження інтелектуальної активності людини, істотно підвищує настрій, має заспокійливу дію, знімає депресивні стани і головні болі, позитивно впливає на якість пам'яті, знижує ризик інфаркту. 

Він також є засобом, що захищає мембрани клітин від руйнівної дії вільних радикалів, які утворюються в організмі під дією радіації.

З погляду ландшафтного дизайну гінкго дволопатеве – ефектне паркове дерево, здатне поставити розкішний акцент у композиції великого саду. 

Воно виразно виглядає як в одиночних, так і групових посадках на газоні.

Зачаровують яскраво-зелені пучки віялоподібного екзотичного листя, яке забарвлюється у різні кольори, залежно від пори року. Восени ж і так мальовнича золотисто-жовта крона жіночих рослин усипана сріблясто-жовтими плодами. 

Висадивши поруч із дорослими деревами гінкго пурпурові форми кущів – ліщину звичайну (Corylus avellana f. atropurpurea Petz. et Kirchn.), барбарис звичайний (Berberis vulgaris f. Atropurpurea Regel.) або барбарис стрункий, можна отримати чудовий своєрідний "макро-букет" з різнобарвних рослин.

Навесні і влітку темно-бордове листя кущів ефектно підкреслить красу гінкго, висадженого на газоні, а восени ця група буде подібна до величезної квітки з жовтою серединою. 

Розмножується гінгко дволопатеве, в основному, двома способами: насінням і живцями. 

З висіяного восени насіння в перший рік отримують саджанці довжиною 30-40 см. За сприятливих умов вони будуть давати щорічний приріст до 0,5 м. 

Живці заготовляють, коли визріє деревина. Відрізають їх біля основи пагона з "п'ятою" і зберігають до посадки, помістивши в холодний  парник.

Дерево невимогливе до умов вирощування, проте віддає перевагу родючим, дренованим ґрунтам. Стійке до захворювань та шкідників, а також промислового забруднення навколишнього середовища. Морозо-, посухо- і вітростійке. 

У наші дні сади на великій площі не виняток. Саме тут можна розмістити такий парковий шедевр, як гінкго дволопатеве. 

Дерево добре переносить стрижку, тому його також можна використовувати для створення у садибі незвичайної розкоші – живої огорожі з релікту. 

Олена Авотіна 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: