Ваш помічник кожен день
Підпишіться

Небезпечні рослини наших садів: пекучі та отруйні

01 грудня 2022
1423
Небезпечні рослини наших садів: пекучі та отруйні

«Що росте в твоєму саду» – так зветься одна з таємничих історій славетної майстрині детективного жанру Агати Крісті. В ній за допомогою отрути рослинного походження – стрихніну – скоєно вбивство заможної жінки похилого віку.

«Трава смерті» – назва ще одного твору, в якому йдеться про молоду дівчину, яка отруїлася качкою, що була нібито випадково нафарширована листям наперстянки замість листя сальвії. У повісті «Кишеня, повна жита» власник величезних статків Рекс Фортеск’ю гине, скуштувавши мармелад, просякнутий соком тиса ягідного. 

Якщо чилібуха, з блювотних горішків якої добувають смертельну отруту стрихнін, – це тропічне листопадне дерево і на нашій території не росте, то і тис, і наперстянка – рослини, поширені в Україні, трапляються і в природі, і в садах досить часто.

Praemonitus, praemunitus – «попереджений, озброєний», – казав своєму ворогу капітан Пітер Блад, герой пригодницького роману Рафаеля Сабатіні «Одісея капітана Блада». Саме так – той, хто попереджений про небезпеку, яку можуть нести рослини, – озброєний знаннями, як цієї небезпеки уникнути.

Виявляється, що в наших лісах, садах, парках, скверах, приватних обійстях та на просторах громадського відпочинку трапляються рослини, певні частини яких або й уся рослина сукупно, можуть нести загрозу здоров’ю або навіть життю. 

Поговоримо про найбільш поширені з них. 

Вже згаданий вище тис – чудова хвойна рослина для озеленення територій. Тис сміливо можна назвати Мафусаїлом серед хвойних, адже відоме дерево, вік якого сягає майже чотирьох тисяч років, тобто воно є однолітком єгипетських фараонів.

Отруйні властивості тиса були відомі з давніх давен. Давні греки зображали володаря підземного царства Аїда з гілочкою тиса в руці, стародавні кельти змащували соком тиса наконечники списів та стріл, з деревини тису робили посуд, але не для сімейного вжитку, а для того, щоб піднести в них трунок ворогу.

Тиси – найбільш тіньовитривалі хвойні рослини, їх можна стригти, надаючи найвибагливіших форм, або створювати охайні темно-зелені живоплоти. Тиси мають лискучу темно-зелену хвою, восени їхні гілки прикрашають червоні ягоди плодів. Саме завдяки їм один з видів тисів отримав назву – тис ягідний. 

Слід пам’ятати, що всі частини рослини, від коренів до останньої голочки, є смертельно отруйними.

Не отруйні, навіть їстівні лише яскраво-червоні обгортки твердих зелених ягід, так звані арилуси. Але нікому не раджу їх куштувати і, навпаки, особливо пильно дивитися за маленькими дітьми, яких можуть дуже вабити яскраві ягоди тисів. 

Час не стоїть на місці. Вчені навчилися обертати отруйні властивості рослини на користь людству і зараз з тиса ягідного та тиса гострокінцевого виготовляють протипухлинні препарати – доцитаксел та паклітасел.

Тис – це далеко не єдина отруйна рослина, яка служить людям. Та ж сама наперстянка, головною отруйною речовиною якої є дигіталіс, довгі роки була чи не основним джерелом ліків при хронічній серцево-судинній недостатності – дигоксину. 

Багато хто милувався в садах, а часто-густо і в дикій природі, зокрема на полонинах Карпат, цвітінням пізньоцвіту осіннього або колхікуму. Формою квітка нагадує крокус, але на відміну від крокусу, листя і квіти з’являються в неї в різні пори року. Листя – широке, округле, яскраво-зелене навесні, а квіти у вересні-жовтні. Насіння достигає на наступний рік весною, за що в деяких країнах рослину називають «син поперед батька» оскільки складається враження, що насіння з’являється раніше за квіти.

Всі частини рослини отруйні, з алкалоїду – колхіцину – вже багато років виробляють протипухлинний препарат з однойменною назвою. 

Іще однією отруйною рослиною, яка водночас служить і джерелом ліків, є подофіл щитолистий. У дикій природі в Україні ця рослина родини барбарисових не росте. Подофіл щитолистий потрапив у ботанічні, а згодом і приватні сади Європи з Північної Америки, а його родич – подофіл Емода–- з Південно-Східної Азії. Ці та деякі інші різновиди подофілів мають велике, часто незвичне забарвлене листя, білі, або біло-рожеві квіти, що розпускаються рано навесні, і найголовніше – великі яскраво-червоні барбарисини плодів. Рослини дуже декоративні та перспективні для озеленення вологих тіньових ділянок. З кореневищ подофілу щитолистого виготовляють протипухлинний препарат – подофіллін. 

«Стелися, барвінку, буду поливати», – співають у відомій пісні. Не всі знають, що у барвінка є близький тропічний родич – катарантус рожевий, або барвінок рожевий. Його квіти дуже схожі на квіти нашої прекрасної виткої блакитної квіточки, тільки колір в них інший. Здебільшого рожевий з малиновим вічком, іноді білий або червоний. В нас катарантус вирощують як кімнатну рослину, в країнах з тропічним кліматом росте на узбережжях морів та океанів, у самісінькому піску на досить засолених ґрунтах і поливу не вимагає. Красива тендітна рослинка з яскравими квітами та лискучим зеленим листям.

От тільки варто пам’ятати, що вся рослина отруйна, містить багато глікозидів, з яких виробляють протипухлинні препарати вінкрістін та вінбластін.

Отруйна, але водночас і лікарська багаторічна рослина, поширена по всій території України, – це беладона. Листя, корені та стебла беладони містять багато різноманітних алкалоїдів, зокрема гіосцинамін та атропін, які знайшли досить широкий вжиток у сучасній медицині. Свою назву bella donna, або «чарівна дама", рослина отримала за здатність її соку розширювати зіниці. Жінки Середньовіччя, щоб здаватися особливо привабливими, крапали сік беладони собі в очі. Алкалоїд атропін використовують окулісти, а от гіосцинамін здобув собі сумну славу у справі доктора Кріпена, що за його допомогою отруїв дружину. Опис цієї справи міститься практично в усіх підручниках з криміналістики. Сама беладона – рослина непоказна, і хіба що її чорні ягоди можуть привернути увагу. Натрапите – краще оминайте!

Ще одна надзвичайно отруйна рослина-бур’ян це блекота. Всі частини рослини смертельно отруйні і так само, як і беладона, містять атропін та гіосцинамін. Рослина росте поодинокими осередками на звалищах, смітниках, обабіч доріг. Квіти блекоти мають неприємний запах, і тварини, чий нюх набагато кращий від людського, ніколи не наближаються до рослини. Стигле насіння трохи нагадує насіння маку, і тому діти через необережність можуть його з’їсти.

Невеликі дози отрути викликають судоми та блювоту, значні – смерть. Якщо ви побачите цю рослину біля свого житла, без жодних вагань знищуйте її.

Дурман – квітка родини пасльонових, від назви якої походить слово – дурманити, тобто паморочити, викликати галюцинації. Білий однорічний дурман досить часто використовують для озеленення територій, особливо восени. Його великі запашні квіти прикрашають безліччю дзвоників розлогі гілки з великим листям, а трохи згодом замість них з’являються досить привабливі пухнасті кульки плодів.

Вся рослина містить галюциногенні токсини, особливо багато їх в корінні. Про це варто пам’ятати та краще працювати з рослиною в рукавичках.

На жаль, є чимало отруйних рослин, отрута яких несе лише шкоду і ніякої користі. Серед них є і ті, що завдяки своїм красивим квітам досить поширені та ростуть майже в кожному саду.

Це зокрема дельфініум та аконіт. Хто не милувався високими суцвіттями дельфініуму – блакитного, білого, бузкового, пронизливо синього? При правильному догляді він цвіте двічі на рік, на початку літа та наприкінці серпня – на початку вересня. Рослина справжня окраса квітника і від її вирощування відмовитися складно, аж надто вона гарна, надто приваблива і не має аналогів, якими її можна було б замінити.

Варто лише пам’ятати, що всі частини рослини містять алкалоїди, які за своєю дією схожі на дію кураре. Найбільш отруйним є насіння дельфініуму. 

Цікаво, що в епоху середньовіччя, коли з особистою гігієною в Європі були великі проблеми і населення страждало від комах-кровососів бліх та вошей, для боротьби з ними використовувалось розведене в оцті мелене насіння дельфініуму. Оскільки найбільш отруйним є насіння, краще після цвітіння стебло зрізати, тим більше, що саме ця процедура сприяє повторній появі квітів. 

Близький родич дельфінію – аконіт. Його так само вирощують в садах за красиві квіти, здебільшого темно-фіолетового кольору. Перевага аконіту полягає в тому, що різні види цієї рослини квітують практично від початку літа до пізньої осені, деякі сорти, зокрема аконіт біколор, розкриває квіти і в приморозки, наприкінці жовтня і навіть в листопаді, коли квітів в садах практично немає. Існують сорти з білими, жовто-зеленими та рожевими квітами, є виткі форми. Завдяки цим особливостям садівники дуже цінують аконіт і залюбки вирощують. Красива рослина, варто лише пам’ятати про її отруйні властивості та поводитись обережно.

Іще одна рослина, яку варто згадати серед дуже красивих та дуже отруйних, це вовче лико, або вовча ягода. Цей невисокий кущ трапляється, наразі дуже рідко, в лісах України від Карпат і до сходу. Навесні він приваблює своїми яскраво-малиновими правильної форми квітами, що рясно вкривають прямі, ніби розчепірені гілки, а восени яскраво червоними ягодами. Весною кущі вовчого лика не тільки надзвичайно гарно квітнуть, а ще й розповсюджують неймовірний аромат. П’янкий, мигдалевий, дуже насичений. Від нього може навіть паморочитись голова.

Рослина смертельно отруйна! Всі її частини. Невеличкі червоні ягоди дуже красиві, але краса ця оманлива. Рослина рідкісна, але якщо побачите в лісі, ні в якому разі не зривайте і не їжте її плоди. Милуйтеся і квітами, і ягодами здалеку. 

Існують рослини не тільки отруйні, а й небезпечні. Фактичної отрути вони не містять, але їхній сік може викликати опіки. 

Зокрема мова про борщівник Сосновського та ясенець. Колись в СРСР борщівник Сосновського було вирішено вирощувати як кормову сільськогосподарську культуру. Експеримент не вдався, бо молоко корів, що харчувалися борщівником, було гіркуватим і несмачним. Таким чином з колгоспних ланів борщівник зник, а от в дикій природі лишився і почав свою «переможну ходу» теренами СРСР. Все було б добре, якби не одна риса рослини – здатність виділяти сік, який має фотосенсибілізуючі властивості.

Іншими словами це означає, що сік борщівника, потрапляючи на шкіру, людини під дією світла розчиняє захисну оболонку шкіри, в результаті чого на шкірі з’являються опіки. Глибокі та такі, що довго не загоюються.

В похмуру погоду за відсутності сонця сік шкоди не завдає, а от влітку в спекотний сонячний день небезпека від контакту з борщівником може бути значною.

Так само опіки викликає і контакт з іншою рослиною – ясенцем або неопалимою купиною. Справа в тому, що стебла, листя та плоди рослини вкриті тонкими волосками, які виділяють ефірні олії. Сплутати рослину неможливо ні з чим, адже її огортає хмара димно-лимонного аромату, особливо помітного в спекотну погоду. Якщо до рослини піднести запалений сірник, легкозаймисті ефірні олії спалахнуть, і на мить рослину охопить полум’я, яке швидко згасне, не завдаючи рослині шкоди. Тому й «неопалима» купина. Ясенець має надзвичайно красиві біло-рожеві квіти, схожі на квіти екзотичних орхідей. 

Але при контакті з ясенцем і борщівником треба бути надзвичайно обережними.

  • Потрапляння соку на шкіру можна і не помітити, але якщо борщівнику потрібно сонце, то ясенцю варто лише доторкнутися до шкіри, щоб спричинити глибокі хімічні опіки.
  • Коли ви торкаєтесь кропиви, вона жалить і ви миттєво відсмикуєте руку чи ногу. Контактуючи з борщівником чи ясенцем, людина не відчуває нічого, опіки з’являються через декілька днів чи навіть тиждень.

Якщо борщівник з’явився на вашій ділянці – в саду чи городі, виполюйте без жодних вагань. З ясенцем складніше – аж надто він гарний. В будь-якому випадку його варто саджати подалі від доріжок, а працюючи поруч із ним, бути в одязі з довгими холошами, рукавами та в рукавичках.

Ну і насамкінець трошки про картоплю. До чого тут картопля? – спитають читачі. А от до чого: цей чудовий коренеплід, що прийшов до нас з Нового Світу та докорінно змінив історію Європи, належить до родини пасльонових і як такий містить отруйні речовини, зокрема смертельно отруйний алкалоїд соланін.

При неправильному зберіганні навесні картопляні бульби зеленіють – саме ці зелені ділянки є зосередженням соланіну. 

Варто згадати, що на початку свого існування в Європі картоплю вирощували не заради бульб, а заради квітів, слід визнати, досить привабливих та декоративних. Так от, як будь-які квіти, квіти картоплі також формують насіння – такі собі симпатичні зелені бульбашки. Насправді ці невинні зелені кульки, якими так люблять гратися діти і іноді класти до рота, є просто уособленням соланіну. Смертельно отруйного! Пам’ятайте про це. Попереджений – озброєний. 

Олена Троян 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте