Життєпис абрикоса: селекція, агротехніка, захист...

Групи сортів та вітчизняна селекція 

Клавдія Федорівна Костіна, доктор сільськогосподарських наук, яка присвятила все своє життя вивченню та селекції кісточкових культур, сорти роду абрикос розділила на 4 основні групи: середньоазіатську, ірано-закавказьку, європейську та маньчжуро-сибірську.

Перша група, середньоазіатська, об'єднує сорти самобезплідні (з потребою запилення іншими сортами для зав'язування плодів), які виникли завдяки стихійному розмноженню найкращих форм насінням. Експедиції М.І. Вавілова в Середню Азію, в яких брала участь і К.Ф. Костіна, виявили безліч сортотипів середньоазіатських абрикосів, у тому числі столові та сухофруктові сорти. Столові сорти переважно десертного напряму, рано дозрівають. Плоди їх відрізняються соковитістю, ніжністю м'якоті, дуже різноманітні за розмірами, забарвленням, опушенням. Серед абрикосів середньоазіатських сортів також було виявлено форми з різними термінами дозрівання. Так, наприклад, сорти Вересневий урюк (Кечпшар) та Наманганський пізній дозрівають наприкінці першої декади вересня, а сорти групи "джаупазак" – у травні, що дає змогу продовжити абрикосовий сезон на З-4 місяці.

Ірано-закавказька група за типом плодів значною мірою наближається до середньоазіатської, поступаючись їй у різноманітності форм. Для ірано-закавказької групи характерне переважання форм зі світлою м'якоттю, зниженою кислотністю та слабким ароматом. Подібно до середньоазіатської групи, переважна маса сортів самобезплідна і малостійка до хвороб. Недоліки цієї групи – короткий період зимового спокою та слабка зимостійкість.

Європейська група наймолодша в історичному аспекті, проте весь промисловий сортимент належить до цієї групи, оскільки плоди відрізняються високими товарними якостями, характерним абрикосовим ароматом і вираженою кислотністю, м'ясисті, лежкі і транспортабельні.

У цій групі, на відміну від середньоазіатської та ірано-закавказької, є й самоплідні сорти. Вчені Європи завдяки високому рівню садівництва забезпечили відбір самоплідних клонів, що приносять стабільні врожаї плодів. Найбільш популярні сорти, які відносяться до сортотипів Краснощокий та Ананасний.

Селекційною роботою у Києві займався академік М. Ф. Кащенко (1914-1935 рр.). Колекція сортів та форм, зібрана в Акліматизаційному саду М. Ф. Кащенка, у 1975 р. була перенесена до Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка. Починаючи з 1945-1946 років (одночасно з будівництвом Ботанічного саду АН УРСР) створювалась колекція південних плодових культур, зокрема абрикоса, з яким українські вчені вели селекційну роботу. Для створення новинок вчені використовували сорти та форми абрикосу з Угорщини, Болгарії, Ірану, Китаю, США, Канади, республік колишнього Радянського Союзу. У 2001 р. до Реєстру сортів рослин України внесли нові сорти абрикоса – Ботсадівський та Пам'ять Кащенко (автори: І. М. Шайтан, Л. М. Чупріна, І. К. Кудренко).

Сорт Пам'ять Кащенко виведено із насіння сортів південного походження. Дерево середньої сили росту з підвищеною зимостійкістю. Плоди дозрівають у другій половині липня. Урожай із одного дерева – 40-50 кг. Плоди округло-овальні, трохи сплюснуті з боків до вершини, великі, масою 45-50 г, жовті, з кармінним рум'янцем на основі плода. М'якоть помаранчева, соковита, щільна, запашна, високих смакових якостей. Дегустаційна оцінка – 5 балів. Кісточка середніх розмірів, округла, масою 4 г, легко відокремлюється від м'якоті. Плоди універсального використання. Можна вживати у свіжому, консервованому вигляді, виготовляти сухофрукти.

Сорт Ботсадівський – гібридного походження (форма Кащенка 84 Х Литовченко), раннього терміну дозрівання (кінець липня). Дерево середньої сили зросту. Урожай з однієї рослини – 80-100 кг. Сорт відрізняється підвищеною зимостійкістю, регулярним плодоношенням. Плоди великі, масою 40-50 г, округлі, сплюснуті з боків. Шкірка середньої опушеності. Основне забарвлення плоду – жовте, з розмитим рум'янцем. М'якоть жовта, ніжна, соковита, солодка, смачна.  Дегустаційна оцінка – 5 балів. Кісточка середньої величини, масою 4-5 г, вільно відокремлюється від м'якоті. Плоди дуже привабливі, універсального використання.

Основи агротехніки 

Агротехніка цієї культури загальна для всіх існуючих груп та сортів. 

Розмножують абрикос насінням, живцями та за допомогою щеплення (окулірування).

Насінням абрикос розмножують при виведенні сортів з метою їх акліматизації в нових умовах зростання. У районах природного росту культури населення відбирає місцеві сорти абрикоса.

Посадку абрикоса можна проводити восени та навесні однорічними саджанцями.

• Місце під посадку вибирають так, щоб забезпечити дереву умови для нормального росту та плодоношення.
• Викопують ями (80х70 см), насипають у них торф, гній, рослинний перегній (до 10 кг на яму).
• Рослину висаджують, не заглиблюючи, рясно поливають і мульчують торфом.

Густота посадки на хороших ґрунтах для сильнорослих сортів повинна становити 8х4 (8х6 м), для слаборослих – 6х3 (6х4) м. 

Щоб стимулювати швидкий ріст і рясне цвітіння, ґрунт навколо дерева розпушують, поливають, видаляють бур'яни.

Міжряддя орють або розпушують на глибину 18-25 см, вносять 4-6 кг гною або перегною, 100-150 г суперфосфату та 30-35 г калійної солі на 1 м². Ґрунт під деревами можна не розпушувати, а допустити природне задерніння. Для цього траву заввишки 10-12 см скошують до 10 разів за вегетацію, рослинну масу залишають під деревами як мульчу і природні сидеральні добрива, що покращують структуру і якість ґрунту. Щоб полегшити скошування трав, ґрунт перед їх посівом необхідно вирівняти.

У період росту багаторічні трави заважають деревам нормально живитися. Це можна виправити внесенням мінеральних добрив (у тому числі і на глибину коріння), а також збільшенням кількості поливів.

Рано навесні, до розпускання листя, проводять формуючу обрізку абрикоса – по розріджено-ярусній системі, залишаючи від 4 до 6 скелетних гілок, а між ярусами – 30-40 см. Центральні пагони вкорочують на третину, на бічних залишають 5-6 бруньок. Абрикос можна формувати як кущі, чаші чи пальметти, враховуючи природні особливості сорту.

Санітарну обрізку, проріджування крони від загущаючих, сухих, неправильно розташованих гілок роблять на всіх етапах росту рослини. 

Захист дерев від хвороб та шкідників 

Дерева абрикоса іноді уражаються грибними хворобами, такими як борошниста роса, монілія, а також шкідниками –  попелицею, плодожерками та міллю.

Для запобігання хворобам восени, після збирання врожаю, вирізають і спалюють заражені пагони та гілки, очищають штамби від старої кори, збирають і спалюють муміфіковані плоди, опале листя, знищують бур'яни. Необхідно проводити зачистку ран на стовбурах, обрізаючи уражену тканину із захопленням здорової (до 4-5 мм), після чого дезінфікувати рани 1%-ним розчином мідного купоросу.

Одне з найпоширеніших захворювань абрикоса – моніліальний опік. Масове зараження відбувається під час цвітіння. Інфекція впроваджується через рильце пестика, звідки міцелій гриба йде в зав'язь і квітконіжку, а з квітконіжки – в гілочку. Після цвітіння дерева, зараженого монилією, молоде листя на ньому раптом всихає за кілька днів, ніби згоряє, звідси визначення – "опік". Щойно міцелій охоплює гілку кільцем, вона відмирає. Згодом може загинути і дерево. 

Запобігти зараженню допоможе правильний догляд за рослиною. Необхідно стежити за тим, щоб на рослинах не було механічних пошкоджень, перекопувати пріствольні круги, обрізати всі сухі гілки із "запасом", до живої тканини, знищувати хворі гілки та плоди, що загнили.

І звичайно, ділянку необхідно обробляти захисними препаратами. Перше обприскування мідьвмісними препаратами проводять у фенофазі "рожевий бутон", а друге – через два тижні після цвітіння. 

Для захисту рослин використовують фунгіциди. За 3-4 дні до цвітіння, в період розпушування бутонів, ділянку обробляють одним із препаратів – скор, топаз, топсин, хорус, байлетон – згідно з прикладеною інструкцією. Друге обприскування проводять відразу після цвітіння, а третє через 2-3 тижні після другого. 

У період цвітіння абрикоса дерева обприскують 0,1%-ним розчином фундазола (10 г на 10 л води). Якщо ділянка з абрикосами в попередні роки постраждала від моніліозу, не завадить провести дворазове обприскування фундазолом – на початку та в середині цвітіння. Дворазове обприскування проводять також, якщо весна волога, дощова.

Фундазол малотоксичний для теплокровних тварин та комах-запилювачів, що дозволяє використовувати його для обприскування квітучих дерев. Щоб виключити ураження абрикоса моніліозом у поточному році, достатньо правильно провести обрізання та дворазове оброблення фундазолом. 

Ірина Кудренко 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com