Ваш помічник кожен день
Підпишіться
Дозвілля

Жива вода: харчове, лікувальне та обрядове значення меду

14 серпня 2023
7584
Жива вода: харчове, лікувальне та обрядове значення меду

Напевно, щоб не було так сумно, щороку літо не прощається, а просто з кожним днем повільно тане. Літнє тепло потроху йде, але залишає нам прекрасні дарунки. І найсолодший серед них – мед! 

У багатьох народів мед вважався "живою водою".  Наші пращури використовували його в обрядах, приносили в жертву язичницьким богам, його цінували як найвищий дар небес. Особливу шану меду віддавали на Маковія. Цього дня пекли медові пряники та вшановували пасічників. 

За 2-3 дні до свята бджолярі підбивали підсумки року, "підрізаючи бджіл". Це була своєрідна контрольна ревізія, під час якої визначали скільки меду можна взяти собі, а скільки залишити бджолам на зиму.

Перед святом медом пригощали родичів, сусідів, знайомих, сиріт та вдів. "На перший Спас і жебрак медику спробує", – говорили в народі.

Наші пращури були переконані, що бджоли можуть жити лише у того, хто від природи наділений врівноваженим характером та добрим серцем. Пасічники в селі були найшанованішими людьми, знавцями природи, а іноді навіть славилися знахарями.

Бджолиний мед та віск займав особливе місце в народній медицині, ними лікували і нині успішно лікують багато хвороб. 

Усім відомо, що починається мед з бджоли, яка завжди користувалася особливою повагою за свою працьовитість. Її вважали священним посланцем Бога та провісником майбутнього. Індійці зображували як бджоли бога Вішну. У Стародавньому Єгипті знайдено зображення цієї комахи на стінах гробниць та ритуальних судинах.

У християнській традиції бджоли шанувалися як маленькі крилаті слуги Всевишнього. 

"Божою слугою" та великою трудівницею бджолу назвали недарма.

Для отримання ложки меду (30 г) 200 бджіл мають збирати впродовж протягом дня. А щоб дати 1 кг меду, бджолам доводиться зробити до 4500 вильотів і взяти нектар із 6-10 млн квіток.

Крім того, бджола – справжній рекордсмен із перетягування вантажів. По шорсткій поверхні вона здатна тягнути вантаж, що перевищує масу її тіла у 320 разів. 

Спочатку були борти 

В Україні із середини ХIV ст. виготовляли "штучні" вулики борти (звідси давня назва бджоляра – бортник): у дерев'яній колоді довбали дупло і поселяли туди бджіл.

Такі колоди спершу підвішували на деревах, а потім почали розміщувати на вирубаних у лісі галявинах – так з'явилися перші пасіки. 

Рамкові вулики були винайдені в XIX ст. українським вченим П. І. Прокоповичем. 

Для "зубастих" бджіл

Щоб бджоли добре роїлися і приносили багато меду, пасічники суворо дотримувалися різних правил.

Наприклад, перед тим, як виставити після зими вулики (на Теплого Олекси – 30 березня), їх обкурювали запашним базиліком, щоб у вулику не з'явилася пліснява. Свій одяг пасічники натирали ароматними травами: мовляв, учує волохата трудівниця приємний запах і прийме за "свого".

Вічка вулика обмазували овечим молоком: вважалося, що це сприяє роїнню бджіл. 

Мед для підживлення комах розводили освяченою водою і клали в нього щучі зуби, щоб бджоли добре відбивалися від нападів чужих роїв. Деякі для цього на льотках розміщували "вовчу пащу". Вважалося, що бджола, яка через неї пролізе, зможе "відгризтися" від чужинців. Було повір'я, що перед вуликом потрібно стелити червону тканину, тоді комахи сильніше злитимуться на непроханих гостей.

Найчастіше на пасіці зберігали кінський череп як оберіг від злих сил, а іноді вішали на вулик підкову – вона мала приносити бджоляру удачу. Вранці пасічник вітав своїх підопічних спеціальними молитвами чи замовляннями.

Але особливі надії пасічники покладали на Благовіщення. Цього дня підкріплювали здоров'я бджіл, додаючи до медової сити червоний перець і просвиру, щоб комахи були "зубастими". Деякі пасічники навесні привозили з лісу мурашник і варили його у меду. Скуштувавши ці ласощі, бджоли мали стати такими ж працьовитими, як мурахи.

Ситне застілля 

Для наших предків, які не знали цукру, золотисті ласощі були єдиною насолодою, а напої на основі меду – мед та медова сита – найулюбленішими.

Ситу готували з прісного, неферментованого меду. Медові стільники клали в невелику бочку, дно якої викладали розігрітим камінням, і заливали окропом. Мед розчинявся, а віск виринав. Вощину знімали, ситу проціджували та охолоджували. 

Ймовірно, для наших предків сита була своєрідним аналогом сучасного чорного чаю. Її подавали наприкінці трапези, звідки, ймовірно, і пішов вираз "наїстися досхочу".

Сита також використовувалася як ритуальна страва, нею заправляли кутю та поминальне коливо.

Але здебільшого на свята пили мед чи медовуху. Мед готували на основі сити, додавали шишки хмелю та залишали настоятися у теплі. Від того, скільки витримували мед, залежала його міцність.

Жодне свято, зокрема церковне, не обходилося за старих часів без меду. Пізніше його замінили наливки та настоянки, а наприкінці XIX століття – вино. 

Бджолині прикмети

  • Ранній виліт бджіл із вуликів – провісник погожого дня.
  • Вранці бджоли не покидають вулика, а сидять у ньому і дзижчать – чекай до полудня.
  • Перед дощем бджоли літають поблизу вулика, а перед гарною погодою – далеко в полі.
  • Вранці чи вдень бджоли великими групами поспішно повертаються у вулики і майже не вилітають із них – незабаром підніметься вітер та задощить.
  • Якщо бджоли посилено "утрамбовують" прополіс у щілини вулика, – чекає люта, холодна зима. Якщо вони ведуть цю роботу слабко, зима буде теплою.
  • На холодну зиму бджоли заліплюють льоток, залишаючи в ньому ледь помітний отвір, а до теплої зими він залишається відкритим. 

Юлія Коротич 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте