Інжир боїться морозів: посадка, вирощування, обрізка і укриття культури в умовах Прикарпаття

В останні десятиліття клімат сильно змінився, зими стали м'якшими, літо спекотнішим. От і позаминула зима видалася рекордно теплою. На Прикарпатті стовпчики термометра не опускались нижче -11 °С. Тому підхід до вирощування різних рослин, в тому числі екзотичних, дуже змінився, хоча інжир я вже давно вивів з розряду «екзотів». 

Запорука успіху – підбір сортів, правильна посадка і своєчасне виконання агротехнічних заходів.

Як правило, садоводів лякає необхідність укриття інжиру на зиму. Позаминулої зими два куща інжиру у мене залишилися без укриття. Вони перезимували без особливих втрат.

Безумовно, кожному хочеться, щоб рослини в саду були морозостійкими, стійкими до хвороб, невибагливими і легкими у вирощуванні. З цього переліку чеснот інжиру не вистачає тільки морозостійкості. Короткочасні морози до -15 °С інжир витримує, але для захисту від тривалих морозів йому все-таки необхідне укриття. 

Тому я висаджую саджанці інжиру під кутом 45 ° або менше, щоб стовбур розташовувався якомога ближче до поверхні ґрунту, або поруч з неглибокою траншеєю, щоб полегшити укриття кущів на зиму. Формую рослину кущем з декількох скелетних пагонів. При появі на гілках 5-7 листків прищипую верхівку, щоб стимулювати появу зав'язей і пагонів другого порядку. Ці пагони тонші і слабкіші за основні, і плоди на них формуються дрібніші, тому при нормуванні врожаю всі плоди на пагонах другого порядку видаляю.

Догляд за інжиром полягає в підживленнях, поливах і обприскуванні крони в ранкові години, мульчуванні, зелених операціях на кущі і нормуванні врожаю.

Для підживлення використовую зелені добрива: зелень лободи і кропиви подрібнюю, заливаю окропом, настоюю впродовж доби, а потім поливаю інжир під корінь. Можна підживлювати і мінеральними добривами, яких сьогодні досить багато в садівничих магазинах. Обприскування крони проводжу в ранкові години, використовуючи для цього відстояну водопровідну, дощову або талу воду. 

Восени, перед укриттям кущів на зиму, проводжу першу обрізку кущів інжиру. Видаляю тільки ті гілки, які не можна зв'язати або ті, які заготовляю для живцювання.

Для укриття гілки зв'язую в пучки, іноді додатково загортаю в агроволокно і укладаю в траншею або на землю, а потім засипаю землею. Під земляною «шубою» їм мороз не страшний. 

Ранньою весною, коли морози вже припинилися, розкриваю кущі інжиру, щоб запобігти випріванню молодих торішніх пагонів, на яких зав'язуються плоди першого врожаю.

Однак гілки в цей час можуть постраждати від сонячних опіків, тому розкриваю кущі поступово, прикриваючи гілки на перших порах сосновим лапником або білим агроволокном.

З цією ж метою білю штамби і скелетні гілки вапном з додаванням глини.

Після розкриття кущів проводжу другу обрізку і формування крони. Видаляю пошкоджені і загущуючі крону гілки. Проводжу цю обрізку вже після початку вегетації. На стан інжиру це зовсім не впливає, рани, нанесені обрізкою, швидко гояться, кущ добре провітрюється і освітлюється сонцем, виглядає акуратно і добре розвивається.

Садоводам-аматорам, які хочуть посадити інжир, але не можуть вирощувати його у відкритому ґрунті з подальшим укриттям на зиму, підійде контейнерний спосіб.

• Ємності з посадженим інжиром на літо можна виставляти в сад і залишати до глибокої осені, а на зиму заносити в підвал, де вони будуть чекати наступного сезону.

Вдалим вважаю і комбінований спосіб вирощування.

• При цьому способі навесні контейнер з інжиром на половину висоти вкопують у родючу землю. Попередньо в стінках контейнера роблять ножівкою великі прорізи, щоб коріння проникало в верхні родючі шари ґрунту і могло отримувати з неї поживні елементи. Землю навколо контейнера мульчують. Рослина в таких умовах росте краще, плоди дозрівають швидше, ніж в кімнаті.

За дбайливий догляд смоківниця віддячить вам смачними і корисними плодами.  

Позаминулий рік у нас був рекордним для інжиру, незважаючи на погодні сюрпризи. Найбільше порадував надранній сорт Біла фіга. Перші плоди почали дозрівати вже в кінці липня, а останні збирали в листопаді. Що цікаво, дозрівали фіги навіть на жирових пагонах, що вкрай рідко буває на інших сортах.

Неперевершеним за смаковими якостями і врожайності, з плодами масою до 100 г, виявився сорт Брунсвік.

Хороший урожай зібрали з кущів Поморійського, Турецького коричневого (автор називає цей сорт Турецьким коричневим, але думається, мова йде про сорт Turkey brown, що перекладається як «Коричнева індичка». – Ред.) і Сірого раннього.

А рекордсменом, як завжди, став Зелено-жовтий (умовна назва) з зелено-жовтими плодами масою до 50 г. Саме з цього сорту три десятка років тому почалося моє захоплення фіговим деревом.

Не обійшлося і без розчарувань: в черговий раз без врожаю виявилися сорти Далматський і Кримський чорний. Мабуть, вони більше підходять для півдня і сходу нашої країни.

Богдан Гаморак 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора,