Полум'яна квітка: як виростити титонію

Вирощую тітонію через розсаду.

• У другій половині березня невеликі ящички або діряві каструлі заповнюю сумішшю з лісової листової землі, перегною-сипця дво- або трирічної витримки і річкового піску в співвідношенні 2: 1: 1.
• Ґрунтосуміш гарненько зволожую, розкладаю по поверхні насіння на відстані 3 см один від одного і присипаю цією ж ґрунтосумішшю (шар 1,5-2,0 см). Потім ще раз зволожую з пульверизатора і, щоб волога довше не випаровувалася, накриваю ємності поліетиленовою плівкою.
• Ящички розміщую ближче до батареї.

Зазвичай тижнів через два після посіву з'являються дружні сходи, а в III декаді квітня розсаду із земляною грудкою вже можна пересаджувати в квітник.

Вибираю для цього похмурий день і час ближче до вечора. Щоб гості з південного краю було комфортно, відводжу для неї на ділянці найбільш освітлене сонцем і захищене від вітру місце, після посадки гарненько поливаю.

Розсаду зазвичай висаджую в квітник в шаховому порядку, залишаючи між рядами і рослинами в ряду однакову відстань (приблизно 1,2 м).

Справа в тому, що рослини тітоніі, які досягли 20-30 см у висоту, починають густо галузитися: в пазусі кожного листа утворюється новий пагін. Я прищипую ці пагони, залишаючи пеньки у 1,5-2,0 см. І тільки рослинам, які досягли 70-80 см у висоту, дозволяю розростатися в ширину. Залишені «пеньки» поступово засихають, перешкоджаючи утворенню в цьому місці нового пагона. 

Якщо ж відщипнути пасинок біля самої основи, то вже через 8-10 днів на його місці з'явиться новий. Після такої прищіпки титонія росте до 1,5-1,6 м у висоту та до 1 м в ширину. Листя у неї дуже гарне – жорстке округле темно-зелене.

Цвітінням своєї улюблениці милуюся вже 15-20 червня, коли на верхівках пагонів загоряються оранжево-червоні «сонечка».

Вогняне забарвлення титонія має завдяки променистим язичковим квіткам, які ми зазвичай називаємо пелюстками. А серединка складається з сонячно-золотистих тичинкових квіток, які охоче навідують бджоли, збираючи нектар і пилок. На місці тичинкових квіток після запилення бджолами утворюється насіння.

І хоча титонію називають «мексиканським соняшником», її насіння зовсім не схоже на соняшникове.

Ці рослини схожі хіба що за будовою суцвіття. І у титоніі, і у соняшника це – кошик.

Цвіте титонія з червня до кінця жовтня. Причому з липня до вересня рослина продовжує галузитися і розростатися, так що на ній  може одночасно красуватися до 50 квіток.

На жаль, дати насіння вони зазвичай не встигають через перші заморозки.

Окремо варто згадати про квітконоси титоніі. Вони довгі (25-35 см), порожнисті усередині, поступово розширюються до квітколожа. Саме будовою квітконосу титонія сильно відрізняється від інших представників сімейства айстрових. 

Доглядати за титонією нескладно.

У серпні, коли сонце особливо припікає, регулярно (хоча б раз на тиждень) рясно поливаю рослини прямо по жорсткому листю і квіткам. Зів'яле і засохле листя і кошики видаляю, щоб не псувати привабливий зовнішній вигляд. 

Ґрунт біля титоніі рихлю 3-4 рази за літо на глибину 3-6 см спеціальним скребком-розпушувачем заводського виготовлення.

За вегетаційний період двічі підживлюю рослини.

• Перший раз – в період бутонізації – розчином коров'яку (1:10). Під вечір (в 18.00-19.00) поливаю куртини звичайною водою, а через 40 хв. додаю по 2 л живильного розчину під корінь кожної рослини.

• Друге підживлення проводжу через півтора місяці після першого. Поживний розчин готую заздалегідь: 1 кг курячого посліду заливаю двома відрами води, гарненько перемішую і витримую 10 днів. Витрата розчину і технологія ті ж, що і при першому підживленні.

Насіння збираю вибірково – лише з великих кошиків, коли вони набудуть бурого відтінку. Кошики зрізаю, укладаю в картонні коробки та дозарюю в житловому будинку. Коли насіння дозріє, легко витрушую його з сухих кошиків, після цього очищаю від сміття, дрібних частинок і зберігаю в паперових пакетах, як і інші літники.

Тітонія дає і самосів, який навесні можна пересадити на нове місце. І тоді у вашому саду до пізньої осені всюди палатиме ніжне жовто-оранжево-червоне полум'я її квіток. 

Іван Шульц 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com