Майже водночас у Литві морський прибій викинув на берег масу чорно-жовтих жуків. Серед них були й живі, вони обсохли, очуняли і негайно полетіли "освоювати" довколишні території. Так навесні 1949 колорадський жук з'явився на наших картопляних полях.
А тепер перенесемося до Сполучених Штатів Америки, де в середині позаминулого століття на картопляних плантаціях у штаті Колорадо з'явилася величезна кількість жуків, які геть знищили врожаї картоплі. Фермерів охопила справжня паніка, і вони звернулися за допомогою до ентомологів, але ті безпорадно розвели руками – ніхто не міг запропонувати дієвих заходів для боротьби зі шкідником.
Тим часом смугастий жук, який одержав назву "колорадський", став загрожувати вже сусіднім штатам. Він шаленими темпами завойовував собі життєвий простір, і на початку 70-х минулого століття, пройшовши всю континентальну Америку, вийшов узбережжя Атлантичного океану.
Що ж це за напасть – колорадський жук?
Як не дивно, науці він став відомий порівняно недавно. В 1824 р. американським ентомологом був описаний новий вид жучка-лістоїда з пустельних передгір'ів скелястих гір. Вчений дав йому видову назву "децимлініата", що в перекладі з латинського означає "десятисмуговий" – саме стільки чорних смуг є у жука на помаранчевих надкрилах.
Більше нічого примітного не було у листоїда на той час, він мирно поїдав дикі трави родини пасльонових, не завдаючи нікому шкоди. Але проминуло 20 років – і до західних штатів Америки почали прибувати хвилі переселенців зі Сходу. У долині Міссурі з'явилися картопляні плантації. Картопля, як відомо, належить до родини пасльонових, і листоїд, скуштувавши м'яке соковите листя культурної рослини, миттєво визначив, що воно набагато смачніше за ті трави, якими він змушений був харчуватися досі. Так спалахнула ця вікова пристрасть, яка стала фатальною для картоплі...
Європа з її м'яким кліматом та величезними площами картопляних полів стала прекрасним об'єктом для вторгнення колорадського жука.
Перших смугастих хижаків виявили у європейських портах наприкінці позаминулого сторіччя.
Сюди вони прибували у трюмах пароплавів, що поверталися з Америки. Суворий карантин якийсь час стримував нашестя, і навіть тих жуків, що вже пробралися на картопляні поля, відловлювали та знищували.
Але розпочалася перша світова війна. Суворі закони карантину для рослин, обов'язкові у мирний час, відійшли на другий план, і жук безперешкодно почав "освоювати" нові території – спочатку у Франції (1915 р.), потім у Німеччині, Польщі, Австрії, Словаччині та Чехії. І вже у 40-ті роки загарбник впритул наблизився до наших кордонів.
Працівники державної служби карантину впродовж майже двох століть стримували на кордоні тиск смугастих "інтервентів", знищуючи массу жуків у прикордонних районах. Але й вони виявилися безсилими навесні 1949-го, коли повітряними потоками з придунайських країн було занесено безліч жуків.
Незважаючи на інтенсивні заходи боротьби, переможна хода колорадського жука тривала зі страшною швидкістю.
Колорадський жук чудово адаптувався у нових умовах. Більше того, перебоїв з "харчуванням" не виникало через великі площі, засаджені картоплею – улюбленими ласощами шкідника.
Щойно прогріється ґрунт і зійдуть бур'яни, на них одразу підбираються жуки і з нетерпінням чекають на сходи картоплі. Зголоднівши за зиму, вони в пошуках корму здатні здійснювати далекі перельоти. Відомі випадки, коли вітром жуків заносило на 200-300 км.
Як тільки з'являється листя, самки відразу ж починають відкладати яйця. Плодючість у них неймовірна – одна самка в середньому відкладає понад 500 яєць. Через тиждень із них вилуплюються личинки, які відразу ж починають гризти картопляне листя. Харчуються вони цілодобово і ростуть стрімко – через два тижні личинка падає на землю і перетворюється на лялечку, яка за кілька днів перетворюється на молодого жука. Його хітиновий покрив ще м'який, і смужки на спині ледь помітні. Жук починає активно харчуватися, а до кінця літа з початком прохолодних ночей шукає місця для зимівлі. Наступної весни весь цикл повторюється.
Отже, розвиток колорадського жука швидкий, до того ж терміни коливаються, тому на одній плантації можна одночасно знайти дорослих особин, личинок, лялечок та кладки яєць.
Є у жука ще одна таємна "зброя". Як уже зазначалося, зимує жук у ґрунті, задубілі комахи лежать нерухомо на глибині до 30 см. Всі життєві процеси у них уповільнені. Такий стан називається діапаузою, і властивий він багатьом комах.
Але у колорадського жука, як з'ясувалося в результаті проведених дослідів, існує не один, а шість різних станів діапаузи, в тому числі літній сон, суперпауза.
- Під час суперпаузи жуки не прокидаються навесні, проводять у сплячці все літо і наступну зиму і лише через два, а іноді і три (!) роки вибираються на поверхню.
Ця особливість має дуже важливе значення для збереження популяції колорадського жука в природі. А якщо зважити на фантастичну плодючість жука, то стане зрозуміло, що ворог це незнищенний.
Вчені підрахували, що за сприятливих умов потомство однієї самки за сезон може досягати 30 млн. особин. Благо, що виживає лише невелика частина листогризів, і це дозволяє людству чинити опір у битві за врожай картоплі.
Швидкому розмноженню жука в Європі сприяло й те, що в нього не було природних ворогів.
В Америці, наприклад, є хижий клоп позіус. І дорослі особини його, і личинки активно поїдають колорадського жука на всіх стадіях розвитку. Позіус – ворог не тільки колорадського жука, а й інших шкідливих комах, і він може захистити безліч польових культур. Тому вчені працюють над акліматизацією цих корисних хижаків.
Перспективним є застосування мікробіологічних препаратів, безпечних для людини та навколишнього середовища. Вони необхідні на присадибних ділянках, де застосування пестицидів суворо регламентовано, а вирощують на них майже половину всього врожаю картоплі в країні. Це насамперед бітоксибацилін.
Можна використовувати для боротьби зі шкідником відвари деревію, оману та багатьох інших рослинних інсектицидів.
Алла Ярошевська
© Журнал "Городник"
ФОТО: pixabay.com