З найкращими рекомендаціями від вченого: сорти груші для садибного та товарного садівництва

Основні роботи з вивчення сортів груші було проведено Львом Платоновичем у Млієві, де йому вдалося зібрати найбільшу у світі колекцію її сортів. У період з 1887 і по 1919 рр. тут пройшли сортовипробування 1123 сорти. Потрібно зазначити, що вивчалися не тільки помологічні характеристики сорту, а й особливості агротехніки, розмноження, підщепи, сумісність сортоподвійних комбінації та ін.

На той час це були наймасштабніші у світі дослідження груші. 

Навіть у Нікітському державному ботанічному саду була набагато скромніша колекція груші, в 1855 р. вона налічувала 550 сортів. До того ж дані, отримані в результаті вивчення сортів груші цієї колекції, що знаходилася в дуже сприятливих ґрунтово-кліматичних умовах Південного берега Криму, не могли бути застосовані навіть в інших регіонах Криму, не кажучи вже про більш віддалені території.

На основі сортовивчення, проведеного у Млієві, Симиренко створив перший "Генеральний каталог (1901 р.), в якому були описані колекції плодових, ягідних та декоративних рослин, у тому числі 435 сортів груші".

Багаторічні дослідження з вивчення сортів плодових порід були підсумовані Л. П. Симиренком у фундаментальній праці "Помологія”. Другий його том присвячений груші та містить опис 575 сортів. Ця праця актуальна й донині.

На думку П. П. Симиренка, низький рівень товарного виробництва плодів груші мав низку причин і основною, безумовно, було незнання не лише вітчизняних, а й європейських сортів, які часто зустрічалися у південних регіонах. З іншого боку, західноєвропейські сорти, які у значних кількостях потрапляли навіть у сади товарного виробництва, не були попередньо ретельно вивчені та апробовані у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах.

Розвиваючи ідею районування, підбору та випробування сортів. Л. П. Симиренко в серії статей викладав свої думки і погляди на те, яким вимогам повинен відповідати промисловий сад, рекомендував повний набір сортів, що забезпечують економічну доцільність та конкурентоспроможність в умовах товарного виробництва.

Значна частина рекомендованого класичного сортименту сортів груші не втратила свого значення й нині. Деякі з них ми представляємо до уваги читачів сьогодні. Частина сортів успішно може конкурувати з сучасними сортами у промислових, фермерських та аматорських садах, а деякі досі успішно використовуються у селекції. 

Теоретичні ідеї та розробки Л. П. Симиренка з районування сортів та сортознавства знайшли своє відображення в брошурі "До питання про промислове садівництво", де на чільне місце у питаннях сортовивчення ставилася не штучна класифікація сортів на основі опису морфологічних ознак, а вивчення господарсько- біологічних особливостей та властивостей сортів у регіональних умовах.

Працюючи, як правило, із західноєвропейськими сортами груші, Лев Платонович дуже високо цінував роботи з виведення вітчизняних сортів. Він вірив у можливість створення таких сортів, які не поступатимуться європейським за якістю плодів, але перевершуватимуть їх за зимостійкістю. Адже саме низька зимостійкість, властива більшості європейських сортів, була одним із головних недоліків.

У працях Л. П. Симиренка наші сучасники знаходять багато теоретичних і практичних розробок, конкретних агротехнічних прийомів і рекомендацій щодо культури груші.  

У плані сортового розмаїття для України Л. П. Симиренко говорив: "Про вибір грушових сортів, маю зауважити, що в нашому кліматі на Україні, до того ж у звичайних умовах, чудово вдаються літні, осінні та ранньозимові сорти, на них і треба зупиняти нам свою головну увагу".  

Цілком актуальні, відповідають сучасним вимогам і підтверджені багатьма дослідниками висловлювання та розробки вченого-практика, що стосуються сортименту промислового саду: "Багатство промислового саду криється не у великій різноманітності сортів, а в строгому асортименті небагатьох, але цінних, при цьому таких, що добре вдаються в даних умовах ґрунтів та клімату, з відповідними якісними показниками плодів. "Груша має бути перш за все великою і красивою; якщо вона непоказна і малого розміру, то ніякі смакові переваги не зроблять її прибутковим торговим сортом". 

Твердження Л. П. Симиренка щодо створення в Україні високоякісних сортів груші, придатних для промислових інтенсивних садів, які не поступаються за комплексом показників кращим західноєвропейським сортам, виправдалися в наш час. 

Так, у Придністров'ї створено сорти Малевчанка, Яблунівська, Кучерянка, Осінь Буковини та ін.; на Київщині – Бере київська, Вижниця, Стрийська, Етюд, Черемшина та ін.; у Млієві – Щедра, Мліївська рання, Платонівська та ін.; у Запоріжжі – Вікторія, Южанка, Янтарна та ін.; в Красному Куті – Бере краснокутська, Золота осінь, Каразинська, Крапчата ті ін. Ці сорти придатні для аматорського та промислового садівництва, відповідають своєрідним ґрунтово-кліматичним умовам регіону, тому що їх створення базувалося на програмних принципах Л. П. Симиренка: "Раннє, часте і рясно плодоношення; дружне та пізніше цвітіння: висока зимостійкість та невибагливість до ґрунтових умов; здатність утримувати плоди в екстремальних умовах; не надто високі вимоги до ґрунтової вологи, стійкість до парші". 

Результати плідної наукової діяльності Л. П. Симиренка викладено у понад 80 оригінальних фундаментальних працях з садівництва. Відрізняючись глибокою змістовністю та інформативністю, вони назавжди залишаться джерелом знань для багатьох поколінь садоводів. 

Зупинимось на сортах, рекомендованих ученим для аматорського та промислового вирощування. 

Вільямс

Має інші назви – Англійська груша, Бон-Кретьєн Вільямс, Вільямс літній, Дюшес літній, Бартлет. Літньо-осінній сорт. Виведений в Англії Вілером з випадкового сіянця, знайденого в Беркширі в 1796 р., набув поширення завдяки Р. Вільямсу.

Дерево слабко- або сильноросле, з пірамідальною несиметричною кроною, яка легко формується за допомогою обрізки. Цвітіння пізнє, досить тривале. Квітки порівняно стійкі до несприятливих погодних умов. Сорт невибагливий до ґрунтів. В умовах України нерідко підмерзає, особливо у молодому віці на відкритих місцях. Незважаючи на це, на Київщині трапляються дуже старі дерева цього сорту. Заради справедливості треба сказати, що на них є сліди підмерзання деревини. Плоди і незначною мірою листя можуть уражатися паршею. Крім того, в несприятливі роки листя уражається бурою плямистістю. На насіннєвій підщепі у плодоношення вступає на 3-4-й рік після посадки в сад. Урожайність залежить від умов вирощування. У південних регіонах вирощування у продуктивному віці (18-25 років) на насіннєвій підщепі врожай коливається в межах 69-165 кг з дерева. З айвою сорт не сумісний. Сорт практично самобезплідний. Найкращі запилювачі для нього: Улюблениця  Клаппа, Лісова красуня, Бере Боск, Олександрівка, Бере Арданпон, Олів'є де Серр, Пасс Крассан. 

Плоди вищі за середній розмір (середня маса 150 г, на молодих деревах – 180-200 г), довгасто-грушоподібної форми, горбкуваті. Шкірка тонка, запашна, лимонно-жовта, з дрібними сірими крапками та легким рум'янцем на сонячному боці. Іноді спостерігаються невеликі іржаві плями, що зливаються на полюсах. М'якоть жовтувато-біла, ніжна, тане, соковита, винно-солодка, з мускатним ароматом, відмінного десертного смаку. Дегустаційна оцінка 4,6-4,8 бала.

Знімна стиглість плодів у південних областях України зазвичай настає 10-20 серпня, у лісостепових районах – на початку-в середині вересня. Зняті вчасно (за 7-10 днів до повної стиглості – появи жовтизни на шкірці), плоди зберігаються близько двох тижнів. У цей час вони чудово витримують транспортування. У холодильнику можуть зберігатись до 1,5 місяців. Призначені головним чином для вживання у свіжому вигляді, також придатні для приготування високоякісних компотів. Сорт районований у зонах Степу та Лісостепу. 

Переваги: плоди відмінної якості, ранній вступ дерев до плодоношення.

Недоліки: невисока зимостійкість у молодому віці, вражається грибними хворобами, несумісний з айвою.

Один з найкращих десертних сортів для аматорського та садибного садівництва.  

Бере Люка 

Пізньоосінній триплоїдний сорт французького походження, знайдений наприкінці XIX ст. у департаменті Луар та Шер.

Дерево середньоросле, швидкоросле в молодому віці, з негустою широкоовальною кроною. Скелет можна формувати мінімальною  обрізкою. Зимостійкість середня. Сорт відносно невимогливий до ґрунтових умов, стійкий до хвороб, чудово сумісний з айвою, скороплідний, плодоносить регулярно. Цвіте в пізні терміни. Добре вдається на скелетоутворювачі, на яких вже на 3-й рік відновлює крону. Урожай з таких дерев сягає 43-54 кг. Найкращі запилювачі: Бере Боск, Вільямс, Улюблениця Клаппа, Жозефіна Мехельнська, Бере Клержо. 

Плоди великі, масою 200-400 г, овальної або широкояйцевидної форми, красиві, при хорошому навантаженні дерева врожаєм одномірні. Шкірка гладенька, масляниста на дотик, із сірими крапками та дрібними плямами. Біля заглиблення у чашечки – суцільна оржавленість з легким червоно-помаранчевим рум'янцем на сонячному боці. М'якоть кремувата, майже біла, ніжна, тане, досить масляниста, пряна, солодка, з легкою приємною кислинкою, хорошого смаку. Дегустаційна оцінка 4,5-4,8 бала. 

Знімна стиглість плодів настає в середині вересня. Плоди міцно тримаються на дереві. Період споживання – жовтень – грудень. Стиглі плоди під час зберігання не в'януть.

Переваги: раннє, регулярне, рясне плодоношення, відмінна сумісність з айвою. Серед триплоїдних сортів це один із найкращих за якістю плодів.

Недоліки: у суворі зими може підмерзати. 

На думку Л. П. Симиренка, рано чи пізно, а груша Бере Люка "займе належне місце в українських промислових садах". Це один із найкращих сортів груші, який може бути рекомендований навіть для інтенсивних насаджень. 

Улюблениця Клаппа

Літній сорт, виведений Т. Клаппом в 1860 р. в США з насіння сорту Лісова красуня. Можливо, це гібрид сортів Лісова красуня та Вільямс. 

Дерево від середньо- до сильнорослого, швидкоросле, з широкопірамідальною, злегка розрідженою кроною. Гілки трохи пониклі, як у Лісової красуні. Основні гілки товсті, слаборозгалужені, кут відходження від ствола 45°. Пагони довгі, товсті, прямі, темно-коричневі, з фіолетовим відтінком. Для закладення міцного скелета в період формування крони вимагає відгинання та укорочування скелетних гілок.

Це один із найбільш зимостійких сортів південного ареалу. При вирощуванні на теплих ділянках, що захищені від низької зимової температури, може культивуватися практично на всій території Лісостепу та Полісся. Листя та плоди уражаються паршею. Сорт мало сумісний з айвою, вже в розсаднику виявляються деякі ознаки несумісності. І хоча отримати посадковий матеріал можна, але в саду такі дерева гинуть упродовж перших двох років. Дерева невибагливі до ґрунтових умов. Середня тривалість їхнього життя 50-70 років. У плодоношення вступають пізно – на 7-8-й рік після посадки в сад, але плодоносять регулярно та щедро. У період повного плодоношення дерева можуть давати 250-300 кг плодів. Сорт самобезплідний. Кращі запилювачі: Вільямс, Панна, Іллінка, Бере Боск, Лісова красуня, Бере Лігеля, Олів'є де Серр, Деканка зимова.

Улюблениця Клаппа служить хорошим запилювачем для багатьох сортів груш. Практично не ушкоджується весняними заморозками, оскільки цвіте тривалий час у пізні терміни. Плоди вище середнього розміру, на молодих деревах крупніші, середня маса 180-230 г, коротко-грушоподібної форми, дуже розширені до вершини, поверхня горбкувата. Шкірка гладенька, жовтувато-зелена, при повному дозріванні плодів жовта, з густим яскравим рум'янцем з сонячного боку, майже без оржавлення, з численними малопомітними підшкірними крапками. М'якоть біла, ніжна, соковита, тане, солодка, з легкою благородною кислинкою, легким ароматом, відмінних смакових якостей. Дегустаційна оцінка 4,6-4,8 бала.

Плоди до настання біологічної стиглості досить міцно тримаються на дереві, та все ж для цього сорту необхідно вибирати захищені від вітру місця. Знімна стиглість плодів настає на початку серпня, споживча – у cepeдині-другій половині серпня. Потрібно відзначити, що і надто ранній, і надто пізній збір плодів негативно позначається на їхній якості. Призначені для вживання у свіжому вигляді та консервування. Сорт районований у всіх зонах України. 

Переваги: Л. П. Симиренко називав сорт Улюблениця Клаппа "королевою скоростиглих груш". Завдяки високій зимостійкості, невибагливості дерев та чудовим якостям ранньостиглих плодів сорт широко поширений у всіх зонах плодівництва. 

Недоліки: сильнорослість, несумісність з айвою, ураження листя і плодів паршою.

Улюблениця Клаппа – один із найпопулярніших сортів у аматорському та промисловому садівництві; використовується у селекції, за його участю отримано значну кількість сортів. 

Деканка дю Коміс 

Пізньоосінній старий французький сорт груші невідомого походження. Дерево середньоросле, хоча за сприятливих ґрунтово-кліматичних умов може бути і сильнорослим, із густою пірамідальною кроною. Сорт середньозимостійкий, температура близька до -30 °С може бути для нього критичною, хоча в умовах північного Лісостепу за цією ознакою сорт істотно не відрізняється від інших. Сорт вимогливий до ґрунтово-кліматичних умов. Слабо уражається хворобами, листя та плоди стійкі до парші.

У плодоношення вступає порівняно пізно – на 6-7-й рік на насіннєвій підщепі, повільно нарощуючи врожайність, на 3-4-й рік – на айві. Повне плодоношення настає лише на 12-15-й рік. Сорт добре сумісний з айвою, високотехнологічний у розсаднику, формує сильно розвинені кроновані саджанці. Потенційні запилювачі: Конференція, Улюблениця Клаппа, Малевчанка, Говерла. 

Плоди вище середнього розміру і великі, середня маса 170-250 г, на айві – 350-400 г, довгасті, класичної "грушевої" форми, як правило, одномірні, міцно тримаються на дереві до настання біологічної стиглості. Шкірка гладенька, міцна, зеленувато-жовта, з численними дрібними іржавими цяточками та плямами. Більшість плодів покрито суцільним рум'янцем на сонячному боці. М'якоть біла, ніжна, масляниста, соковита, кисло-солодка, з тонким гармонійним смаком. Дегустаційна оцінка 4,7-4,9 бала.

Знімна стиглість плодів настає наприкінці вересня, споживча – неодночасно, у жовтні-листопаді. За спостереженнями Л. П. Симиренка, пізніші терміни збирання плодів прискорюють їх дозрівання, сприяють виявленню виняткових смакових якостей. 

Переваги: стійкість до хвороб, сумісність з айвою, відмінні смакові якості плодів.

Недоліки: підвищені вимоги щодо умов вирощування, порівняно низькі темпи нарощування врожайності. 

Деканка дю Коміс – один із найкращих сортів пізньоосіннього терміну дозрівання.

Микола Матвієнко 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com