Ваш помощник каждый день
Подпишитесь
Огород

Таємничий європейський делікатес: артишок

01 июля 2020
258
Таємничий європейський делікатес: артишок

Один з перших описів артишоку (Cynara scolymus L.) з родини айстрових зробив учень Аристотеля Теофраст з о. Лесбос в 371 році до н.е. Пізніше Діоскорідіс навів детальніший ботанічний опис. У середні віки ця мало відома в нас рослина була їжею королів і багатіїв, а римські письменники оспівували її виключно в найвищому ступені. Предметом пристрасті гурманів є бутони артишоку, але застосовують також його листя і коріння. 

Розрізняють три різновиди звичайного артишоку: великий англійський, колючий і гладенький, обробіток їх в культурі вимагає ретельного догляду.

Народна назва – садовий артишок, англійські і місцеві американські і європейські назви – Artichoke, Garden Artichoke, Globe Artichoke alcachofra, alcachofera, artichaut, tyosen-azami. Вірогідна батьківщина артишоку – Азія або країни Середземномор'я.

Садовий артишок імовірно походить від дикого (іспанського) артишоку (C. сardunculus L.), народна назва якого кард, кaрдон. 

В даний час він зустрічається в Центральній і Південній Європі, на Канарських островах, в Північній Африці, а, будучи завезеним європейцями в Південну Америку розмножився місцями в Каліфорнії до такої міри, що утворив непрохідні колючі зарості на значних територіях. Кард теж можна вживати як овоч, причому їстівні м'ясисті черешки великого прикореневого листя, головки ж суцвіть значно менших розмірів, ніж у артишоку садового. 

Ботанічний опис 

Артишок на півдні – багаторічна колюча трав'яниста рослина, схожа на чортополох, досягає 2 м у висоту, має довгі стрижневі корені. Велике прикореневе листя цільне або перисторозсічене, часто з гачками, знизу білоповстисте, досягає півметра в довжину і утворює щільну розетку. Слабогіллясте стебло закінчується бутоном – великим, до 7,5 см в діаметрі "кошиком", а його декоративні суцвіття розпускаються до 20 см в діаметрі. 

Трубчасті пурпурово-фіолетові квіти в кілька рядів оточені обгорткою-"черепицею" з сизо-зелених, потовщених у основи і м'ясистих листків, які на зовнішньому кінці загострені в шип. Верхівка стебла розростається в ширину, утворюючи товсте "донці" – м'ясисте квітколоже, на якому може перебувати одночасно кілька бутонів кулястої, пласкої, овальної або конічної форми.  

Біологічні особливості 

Артишок дуже теплолюбний, вимогливий до ґрунту, який повинен бути рихлим й добре заправленим живильними елементами,  любить простір, щедрий полив, часті азотні підживлення. Селити його слід на сонячному, захищеному від вітру місці.

Зате він спокійно ставиться до кислотності ґрунту, практично не хворіє і не уражується шкідниками.

Витримує заморозки до –2...–3 ° С, суцвіття пошкоджуються при –1 ° С. Рослини, добре підгорнуті землею, зимують, якщо температура в зоні кореневої системи не опускається нижче –8... –10 ° С. У безсніжні зими при сильних заморозках рослини гинуть.

При утворенні декількох квіткових головок на одній рослині нижні видаляють, залишаючи для дозрівання лише верхівкові, тоді вони соковитіші та більші за розміром. Збирання проводять перед початком цвітіння. В першу чергу зрізають верхівковий бутон, а потім інші, у міру їх дозрівання. Зберігають артишоки при низькій (близько 0 ° С) температурі і високій вологості повітря (95%).

Агротехніка і розмноження 

Культура артишоку можлива в країнах з теплим кліматом, особливо вона розвинена на півдні Європи у Франції, почасти в Австрії та Німеччині.

Кращий спосіб розмноження – вегетативний. Відведення від старих кореневищ найбільш врожайних рослин, що утворюються до осені, відокремлюють навесні, укорінюють і висаджують в березні рядами в добре удобрену землю на глибину 15-20 см, з міжряддями 50 см, а в ряду на 1,25-1,5 м одне від одного.  

Насіння можна висіяти навесні безпосередньо в ґрунт за схемою 60х60 см або 70х70 см. Щоб у перший же рік отримати повноцінні рослини, потрібно починати займатися пророщуванням насіння з кінця лютого. "Наклюнуте" насіння стратифікують  витримують між шарами вологої тканини 25-30 днів при температурі 0-2 ° С, і тільки потім, коли довжина проростків досягне 1-1,5 мм, а кількість пророслого насіння – не менше 10% від загальної кількості, висівають в рихлий, дуже родючий ґрунт. 

При температурі вище 20 ° С сходи з'являються через 10-12 днів. Після появи першого листочка температуру бажано знизити до 12-14 ° С і розпікірувати розсаду.

Можна, звичайно, спробувати обійтися без стратифікації, але в цьому випадку вихід кінцевого продукту при веденні артишоку, як однорічної культури, буде нижче.

Посіви регулярно рихлять, підживлюють рідким гноєм (1: 6) і мінеральними добривами (20 г аміачної селітри, 25 г суперфосфату, 10-15 г калійної солі на 1 м2). 

Впродовж вегетаційного сезону одночасно з розпушуванням видаляють бічні бруньки, а навесні вирізають зайві пагони.

Після збору головок, в кінці серпня, стебло обламують біля кореня, видаляють прикореневе листя. Восени рослини підгортають землею на 10-15 см і прикривають сухою соломою або шаром хмизу (годяться ялинові гілки і листя) товщиною 15-20 см. На зиму коріння прикривають землею, а поверх ще й купами гною, що своїм теплом оберігає коріння від вимерзання.

Фактори, що обмежують впровадження артишоку в виробництво – низька продуктивність, бактеріальна гниль кореня, і надмірно довгий вегетаційний період.

Лікувальні властивості

  • Греки і римляни високо цінували артишок за властивість соку, вичавленого до цвітіння рослини, зміцнювати рідкео волосся.
  • З листя артишоку отримують сухий і рідкий екстракти, які використовуються в якості симптоматичної терапії.
  • Завдяки своєму хімічному складу екстракт артишоку сприяє нормалізації обміну речовин в організмі, стимулює секрецію жовчі, сприяє виділенню токсинів з організму (в т. ч. алкалоїдів, солей важких металів та інших гепатотоксичних речовин).
  • Його використання покращує травлення, особливо при прийомі значної кількості вуглеводів і жирної їжі, нормалізує біохімічні процеси в клітинах печінки, покращує обмін холестерину, що попереджає склеротичні ураження судин, сприяє збільшенню ниркової фільтрації, нормалізує процеси травлення, регулює функцію щитовидної залози.
  • Рослину корисно вживати в їжу людям похилого віку для поліпшення самопочуття і зниження холестерину.
  • Артишок також рекомендується використовувати в їжу при цукровому діабеті, атеросклерозі, ревматизмі, нирковій та серцевій недостатності, хронічному нефриті, при алергічних станах, екземі, псоріазі.

Використання в їжу 

Ще древні римляни відзначали сприятливий вплив артишоку на травний процес. Тож не дивно, що квіткова верхівка цієї рослини стала їх надзвичайно улюбленою стравою, будучи і зараз неодмінним атрибутом банкетного меню. 

Свіжий артишок нагадує за смаком волоський горіх, і в салаті він добрий, і відварений під яєчним або грибним соусом.

Ну, а якщо вирощений заморський овоч не прийдеться вам до смаку, можна почекати, коли розкриється небачених розмірів яскравий пушок, і викликати захоплення і заздрість сусідів-квітникарів.

Ольга Корабльова 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте