Ваш помощник каждый день
Подпишитесь

Скромна сестра яблуні: мушмула германська в садах України

13 января 2021
267
Скромна сестра яблуні: мушмула германська в садах України

В останні роки ми стали трохи інакше підходити до оцінки рослин для своїх садів: все частіше перевагу віддаємо тим культурам, які можна вирощувати без оприскувань хімічними засобами захисту, за органічною технологією.

Ось і згадуємо про рослини, які раніше користувалися великою популярністю, а потім були майже забуті. Візьмемо наприклад мушмулу германську. У наших умовах вона не хворіє і шкідниками не пошкоджується. 

Чи знаєте ви, що з 300 тисяч видів квіткових рослин плід яблуко дають тільки представники однієї тисячі видів, об'єднаних в групу, яку плодівники називають зернятковими культурами, а ботаніки трибою Яблуневі (Malea) родини Розоцвіті (Rosaceae)?

Крім наших традиційних яблунь і груш в неї входить ще айва, аронія, хеномелес, глід, горобина, ірга і мушмула. І якщо більшість родів цієї групи включають в себе по кілька десятків, а то і сотень видів рослин, то рід Мушмула складається всього з одного виду – мушмула германська (Mespilus germanica).

Згідно номенклатури  

Хоча батьківщина мушмули – Кавказ і Мала Азія, звідки вона ще в давні часи поширилася в культурі по Середземномор'ю, Балканам і Середній Європі, видова назва її «германська». Виявляється, коли шведський ботанік Карл Лінней, який ввів в обіг наукові назви рослин, що складаються з двох слів (бінарна номенклатура), називав цю рослину, мушмулу широко культивували по всій Європі, включаючи Німеччину, де вона часто дичавіла і сприймалася як місцева рослина.

У батька ботаніки – давньогрецького вченого Теофраста, що вперше згадав цю рослину, вона названа μεσπίλη – "меспіле". Пізніше від цього слова пішли латинська родова назва Mespilus і турецька назва рослини muşmula.

Власне наша назва "мушмула" є прямим запозиченням з турецької мови. Це слово однаково звучить турецькою, українською, білоруською, болгарською, македонською, російською, сербською, а також киргизькою і узбецькою мовами. Правда, в самій Туреччині така назва вважається застарілою і сьогодні цю рослину називають beşbıyık – "бешбійик". В українській мові у мушмули є свої імена: чишка, чишки, чішкун, які походять від слова "шишки", мабуть, завдяки зовнішній схожості грушовидних плодів з шишками.

Свого часу ботаніки під родовою назвою Mespilus описали кілька сотень видів рослин, які тепер відносять до різних родів, таких як аронія, глід, гірська арія, піраканта, еріоботрія. Один з цих видів називався Mespilus japonica – мушмула японська. Ця вічнозелена рослина зі Східної Азії нині має наукову назву Eriobotrya japonica – еріоботрія японська, проте в побуті до неї по-старому часто застосовують стару назву "мушмула".

Безумовно, найменування двох різних рослин одним словом "мушмула" призводить до плутанини. Сучасний читач багато інформації черпає з Інтернету, а оскількі більшість публікацій в Мережі на різних сайтах компілятивна, а автори часто знайомі з предметом чуток, то садоводи-аматори продовжують залишатися в полоні цієї плутанини.

В Україні субтропічну "мушмулу" (еріоботрію японську, або локву) можна вирощувати у відкритому ґрунті лише на Південному березі Криму. Мушмула германська і еріоботрія японська зовні дуже різняться, віддалено схожі лише за формою листя.

Опис рослини

Мушмула росте деревом або деревоподібним кущем висотою 2-6 м. Пагони густо повстяні-опушені, червоно-бурі, з віком сірі, з нечисленними колючками, у культурних форм – без колючок. Листки чергові, еліптичні або ланцетовидні, довжиною 5-14 см і шириною 2,5-7,0 см, із загостреною або тупою верхівкою і клиновидною або заокругленою основою, зверху матові, знизу білоопушені, влітку темно-зелені, восени жовті та червоно- бурі. Квітки 3-5 см в діаметрі, білі, п'ятичленні, по 1-2 на вершині коротких пагонів. Цвіте в травні-червні. Великі квіти на тлі соковитого зеленого листя надають рослині особливої привабливості.

Плоди – яблука, від кулястих до елліпсовідних, 1,5-3,0 (8) см в діаметрі, з широко відкритим вічком, оточеним неопадаючою чашечкою, брудно-зелені, пізніше – бурі, терпкі, масою 4-10 (35 і більше) г. Дозрівають в жовтні-листопаді.

Відродження популярності

Як плодова культура мушмула відома більше трьох тисяч років. Вона займала почесне місце на столах римських патриціїв і французьких королів, не кажучи про простий народ.

Піку популярності мушмула досягла в Середньовіччі і зберігала свої позиції навіть в XIX столітті.

Однак з розвитком промисловості і виробництва цукру, появою переробних і зберігаючих технологій, вона поступово відійшла в тінь своїх більш іменитих садових родичів.

У наші дні, коли плодові рослини цінують не тільки за смак і корисні якості плодів, а й за можливість вирощувати за органічним технологіям, не вдаючись до хімічного захисту від збудників хвороб і шкідників, інтерес до мушмули зріс, в першу чергу у садоводів-аматорів.

Дочекатися стиглості

Втрата популярності мушмули частково була викликана характерною особливістю її плодів тривалий час залишатися твердими й дуже терпкими.

У південних регіонах при достатній кількості тепла плоди встигають дозріти на дереві. М'якоть стиглих плодів набуває повидлоподібної консистенції і солодкого смаку, тому поспішати зі збором врожаю не варто. Поки на дереві зберігається листя, процес дозрівання триває і плоди накопичують цукор.

У більш прохолодних місцевостях плоди до завершення вегетації не встигають повністю дозріти, тому їх знімають твердими. Ранній збір можна робити і на півдні, оскільки плоди в стадії біологічної та споживчої зрілості малотранспортабельні.

Попередньо зібрані плоди проходять стадію "розм'якшення". В ході цього процесу тверда м'якоть перетворюється в досить ніжну субстанцію. З хімічної точки зору розм'якшення призводить до збільшення кількості цукрів і зниження органічних кислот, співвідношення яких визначає смак плодів, а також розпаду дубильних речовин (танінів), які надають терпкого смаку незрілим плодам.

Зверніть увагу: 

Стадію розм'якшення іноді називають "гниттям". Друге слово має негативний відтінок, пов'язаний із псуванням продуктів і вводить в оману деяких садоводів, хоча ті, хто в дитинстві із задоволенням їв груші-гнилушки – дозріли плоди дикої лісової груші, – знають, наскільки вони солодкі. Процес розм'якшення, який супроводжує дозрівання плодів, крім мушмули притаманний лісовій груші, домашній горобині, хурмі.

Збір плодів починають, коли вони набувають характерного для даного сорту розміру, ще до заморозків. Його можна проводити в декілька прийомів. Іноді радять збирати плоди відразу після перших сильних морозів, що прискорюють процес розм'якшення.

Оскільки плоди мушмули довго висять на деревах не обсипаючись, збирання врожаю можна розтягнути в часі.

Однак, проморожені плоди, якщо їх відразу не з'їсти, в теплому приміщенні швидко набувають неохайного вигляду, стають липкими від соку, що проступає назовні через пошкодження шкірки.

Тому найкращий час для збору плодів – безпосередньо перед першими сильними заморозками або після опадання листя, якщо плоди на дереві ще не розм'якшилися. Плоди збирають вибірково, по мірі розм'якшення на дереві. 

Плоди, зібрані твердими, в залежності від ступеня зрілості і температурного режиму, розм'якшуються впродовж декількох днів або тижнів. Стиглі плоди їдять особливим чином: надкушують шкірку з боку плодоніжки і висмоктують вміст, а шкірку з насінням викидають. Насіння у мушмули велике і займає значний обсяг, тому особливо цінується сорт Апір, хоча і з дрібнуватими плодами, але позбавленими кісточок.

Яблука мушмули містять багато сухих речовин, до 17% цукрів, пектини, органічні кислоти, білки, жири, клітковину, дубильні і мінеральні речовини. З вітамінів виявлені аскорбінова кислота 2-30 мг/100 г, Р-активні сполуки 620-1350 мг/100 г, каротин 1,2 мг/100 г. Плоди придатні для приготування сидру і особливого вина з присмаком мушмули. Пектин має гарні желюючі  властивості, тому з мушмули можна робити желе і мармелад.

Важко в розмноженні, легко в вирощуванні

Низька поширеність мушмули в наших садах багато в чому пояснюється труднощами розмноження. Насіння мушмули приховане, як у глоду, всередині твердої кісточки, проростає тільки через 1-3 роки після посіву. Сіянці вступають у плодоношення на восьмий-дев'ятий рік життя.

Щоб прискорити початок плодоношення і зберегти сортові особливості мушмулу прищеплюють на глід, мушмулу, айву, а також грушу і горобину.

Успішно розмножують мушмулу також кореневими відприсками, які можна брати у кореневласних сортових рослин.

В саду щеплені рослини висаджують на відстані 3-4 м одне від одного. Дерево формують зі штамбом різної висоти або в кущовидній формі. Мушмула самоплідна і для плодоношення не потребує перехресного запиленні іншим сортом, однак при можливості краще обзавестися декількома сортами. У невеликому саду можна обмежитися перещепленням кількох гілок в крону айви або глоду.

Основний фактор, що обмежує поширення мушмули – низька температура повітря.

Звичайні зими дерева мушмули переносять досить добре. Серйозні пошкодження вони можуть отримати в роки з екстремальними погодними умовами. Так, в зиму 2005-2006 рр., одну з найсуворіших за останні десятиліття, коли температура повітря становила -36 ˚С і нижче, вимерзли великоплідні сорти кавказького походження Сочинська і Хвамлі. Проте ту зиму витримали такі кавказькі, кримські і європейські сорти як Гойтховська, Карадагська, Сентеши Рожа, Солодка Драчева.

Сильні пошкодження отримала сортова мушмула в зиму 2015-2016 рр. Цьому передувало несподівано різке зниження температури повітря до -5 °С в кінці першої декади жовтня 2015 року. Тоді у дерев південного походження – мушмули, айви, шовковиці і волоського горіха, які не встигли закінчити процес загартовування, зазнав значних руйнувань камбій. В результаті такі дерева сильно підмерзли.

В цілому мушмула невимоглива до умов зростання і догляду, тому вирощування її в саду не представляє для садоводів-аматорів ніяких труднощів. Натомість вона віддячить рясним врожаєм оригінальних солодких плодів.

Володимир Меженський 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора, pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте