Люпин чи суріпиця? Вибираємо найкращі сидерати для родючості ґрунту

Спосіб цей полягає у вирощуванні в міжряддях саду певних рослин і подальшому заорюванні їх зеленої маси в ґрунт восени або навесні.

• Як показує практика садівництва, у першу половину вегетаційного періоду ґрунт у саду краще утримувати під чистою парою.
• Натомість у другу можна і треба висівати рослини на зелені добрива. Вони утворюють від 200 до 300 кг зеленої маси на 1 сотку. Така кількість органіки, заорана в ґрунт, цілком замінює гній.
• За нестачі вологи у ґрунті сидерати висівають через ряд, чергуючи з парою.

Чим же гарні покривні (сидеральні) культури? 

Вони збагачують ґрунт органічними речовинами, сприяють своєчасному закінченню росту та визріванню деревини плодових дерев, підвищують урожайність культур. Навіть одноразове заорювання зеленої маси позитивно впливає на плодові рослини впродовж кількох років.

Для посіву на зелене добриво використовують бобові та інші рослини. 

Донедавна вважалося, що найбільш придатні для використання у якості сидератів бобові рослини: люпин, сераделла, горох. Вони здатні вегетувати на безструктурних небагатих ґрунтах. Крім того, на кореневій системі цих рослин знаходяться бульбочки з мікроорганізмами-азотфіксаторами (так званими бульбочковими бактеріями), які утримують азот повітря, додатково збагачуючи ґрунт. 

Однак в останні роки використання бобових у якості сидератів знизилося, оскільки у них довгий період вегетації (до фази цвітіння 130 днів), висока норма висіву (близько 2 кг на 1 сотку), невисокий коефіцієнт розмноження. До того ж вони масово уражаються фузаріозом. 

Тому у якості сидератів перспективніші представники родини хрестоцвітих. Їхній вегетаційний період значно коротший, ніж у бобових, а отже, ефект можна отримати набагато швидше.

• На відміну від люпину, норми висіву хрестоцвітих низькі: 80-120 г на 1 сотку у дрібнонасінних (суріпиці, ріпаку) і 200-250 г у великонасіннєвих (редьки олійної). Шкідниками та хворобами вони практично не уражаються.

Недолік хрестоцвітих – відсутність азотфіксуючих бактерій – компенсується вищою, порівняно з бобовими, врожайністю та високим вмістом білкового та позабілкового азоту в зеленій масі.

• Наприклад, при заорюванні 200 кг люпину у ґрунті накопичується 0,8-1 кг азоту, а така ж маса редьки олійної залишає у ґрунті 0,9-1 кг азоту.
• У перерахунку на мінеральні добрива мінімальний урожай редьки олійної – 200 кг на 1 сотку відповідає 3 кг аміачної селітри, 2 – суперфосфату та понад 3 кг калійної солі. 

У Центральному ботанічному саду НААН України в молодому персиковому саду у якості сидератів застосовували: ярі та озимі форми суріпиці, редьку олійну, ріпак і люпин.

Найгірше вдалися посіви люпину. Сходить він повільно, тому міжряддя встигають зарости бур'янами. Більш ефективним є посів люпину з вівсом, який глушить бур'яни, не заважаючи розвиватися люпину. Рослини ростуть до глибокої осені і дають понад 200 кг на 1 сотку.

Набагато краще показали себе хрестоцвіті культури. Прекрасного результату можна досягти, висіваючи навесні ріпак (120 г на 1 сотку) і заорюючи його в липні-серпні. Зелена маса становить у цьому випадку 150-200 кг на 1 сотку.

Майже такий самий ефект дає редька олійна. Але при цьому вона має ще одну безперечну перевагу перед іншими культурами – скоростиглість. Заорювати олійну редьку можна трохи більше ніж через місяць вегетації.

Ще перспективнішими сидератами є озимі форми суріпиці. Висівають ці рослини наприкінці серпня, а після перезимівлі (наприкінці квітня – на початку травня) заорюють у ґрунт.

Це дає можливість у молодих садах із незатіненими міжряддями після заорювання сидератів виростити врожай картоплі та овочів.

Крім всіх інших переваг, вирощуючи хрестоцвіті сидерати, можна "вбити ще одного зайця": позбутися злісних бур'янів. Адже хрестоцвіті – санітари ґрунту.

Ось такий "нехитрий" агротехнічний прийом дає змогу збагатити міжряддя поживними речовинами, покращити структуру ґрунту, а за бажання, крім урожаю плодових, отримати ще й картоплю з овочами.

Іван Шайтан, Ірина Кудренко

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com