Ваш помічник кожен день
Підпишіться
Сад

Домашній розплідник: як самостійно розмножувати і вирощувати хурму

20 жовтня 2021
1179
Сам собі селекціонер: як самостійно розмножувати і вирощувати хурму

Ще стародавні китайці знали: там, де ростуть виноград і персик, може рости і хурма. Вона – воістину годувальниця, бо сотня плодоносних дерев, що займають менше гектара кам'янистих неугідь на схилі гори, має високу продуктивність, що дозволяє отримувати непоганий дохід. Щоб домогтися успіху в справі вирощування хурми, потрібно мати необхідні знання про її культуру або бути від природи везучою людиною. Але, безумовно, набагато швидше можна досягти гарного результату, відшукавши необхідну інформацію про хурму  в достовірних джерелах.

Рід Хурма (Diospyros) належить до родини ебенових (Ebenaceae). У перекладі «diospyros» означає «божественний вогонь», «їжа богів». Тож не дивно, що їй дали таку назву, – плоди, крім високих смакових якостей, мають багато цілющих властивостей: покращують апетит, підвищують працездатність, заспокоюють нервову систему.

У боротьбі з атеросклерозом і серцево-судинними захворюваннями хурма випереджає яблука, – калій, що міститься в ній, живить серцевий м'яз і виводить з організму зайву рідину. Вона вважається дієтичним продуктом: ніжна консистенція клітковини вельми сприятлива для шлунка. Високий вміст заліза в плодах дозволяє вживати її для лікування анемії. Хурма корисна також при хворобах нирок, – знижує ризик утворення каменів. Сік плодів має бактерицидні властивості відносно кишкової і сінної паличок, золотистого стафілокока, його використовують для виготовлення медичних препаратів від тиреотоксикозу. 

Народна медицина Сходу рекомендує порошок з листя хурми східної як кровоспинний, сечогінний і гіпотензивний засіб, а настій кори для лікування при переміжній пропасниці і дизентерії. 

Три різні види

Оптимізму додає те, що вже багато садівників почали її вирощувати не тільки на півдні України, але і в Новій Каховці, Запоріжжі, Дніпрі, Вінниці та навіть в Києві.

Найбільш часто використовують три її види, це: хурма східна (D. kaki Thunb.), хурма кавказька (Diospyros lotus L.) і хурма віргінська (D. virginiana L.).

Хурма східна – листопадне дерево висотою до 15 м. Досить довговічна, живе і успішно плодоносить 100 і більше років. У дикому вигляді росте в горах Китаю. Як плодова порода здавна вирощується в садах Китаю, Кореї та Японії. Саме з Японії вона і потрапила в Європу, тому часто неправильно називається японською. Багато сортів, що вирощуються в нашій країні – китайського та японського походження.

У неї гарна тверда деревина, яка досить високо цінується. Листя велике, овальне, цілокрає, завдовжки 8-16 см, зверху блискуче, знизу жовтувато-опушене; восени червоніє, стаючи густо-бордовим, ефектно прикрашає крону дерева.

Рослини можуть бути як полігамними (рідко), так і одно- і дводомними. Квітки кремові, без запаху, запилюються бджолами та мухами. Чоловічі – дрібні, зібрані в пучки, жіночі – великі, поодинокі. Багато сортів несуть тільки жіночі квітки, тому на 7-8 жіночих дерев обов'язково потрібно одна чоловіча рослина-запилювач, або щеплення гілки з чоловічої рослини в крону жіночої.

Урожайність – до 100 кг плодів з дерева. Плід – м'ясиста, овальна ягода, до 6-8 см завдовжки і 5 см у діаметрі. Забарвлення шкірки – від світло-жовтого або яскраво-помаранчевого до темно-червоного, зрідка майже чорного. Шкірочка гладенька, рівна, іноді з неглибокими поздовжніми борозенками, покрита восковим нальотом. Плодоніжка товста і коротка. Плоди на гілках тримаються міцно, залишаються висіти і після опадання листя, дуже прикрашаючи дерево. М'якоть зрілих плодів м'яка, м'ясиста, желеподібна, соковита, ніжна. Навколо насіння – ніжно-волокниста. Колір її, у більшості сортів, помаранчевий, рідше – шоколадно-коричневий. У плодах зазвичай 8-10 насіннин, але часто вони бувають і партенокарпічними, тобто безнасінневими. Свіжі плоди хурми при температурі 0-1 °С і вологості 85-90% добре зберігаються до 2-3 місяців.

Хурма східна практично не пошкоджується шкідниками та хворобами, майже не вимагає догляду і хоча має ряд переваг, мало підходить для просування на північ у відкритому ґрунті через низьку морозостійкість.

Її можна вирощувати в діжковій культурі з насіння, взятого з плодів. Такі рослини будуть краще адаптовані до кімнатних умов. Однак при такому розведенні може виникнути проблема з плодоношенням, оскільки, здебільшого, рослини хурми однодомні. Щоб гарантовано отримувати плоди, потрібно заготовити сортові черешки (чоловічі та жіночі) і прищепити їх в крону. Перспективне і щеплення живців, заготовлених з жіночих екземплярів самоплідних сортів. 

Хурма кавказька, або звичайна, – дуже древній вид, росте в гірських широколистяних лісах Кавказу. Зрідка утворює чисті насадження, але частіше росте разом з кленом, волоським горіхом, каштаном, аличею, іргою і шовковицею. Являє собою листопадне дерево до 30 м висоти і до 45 см діаметром. Коренева система потужна, коріння міцне. Кора темно-сіра, розтріскується. Деревина світло-жовта, зелена або темно-сіра, високоміцна, пружна, щільна; добре полірується, не схильна до гниття. Йде на виробництво меблів і технічні потреби, цінується досить високо.

Хурма кавказька, зазвичай, дводомна, рідше – однодомна. Листя просте, цілокрає, довгасто-еліптичне, шкірясте, щільне, зверху темно-зелене, блискуче; знизу –- опушене; довжиною 5-14 см і шириною 3-6 см. У ньому міститься величезна кількість (до 3200 мг /%) вітаміну С, тому воно йде на виготовлення вітамінного чаю. Цвіте після розпускання листя, в кінці травня – початку червня. Квітки дводомні, або полігамні, пазухи, на коротких квітконіжках, жіночі – поодинокі, чоловічі розташовуються групами по 2-3 шт. Квітки завдовжки 5-8 см, жовтувато-або буро-червоні; привертають велику кількість бджіл.

Хурма кавказька плодоносить рясно і щорічно, з дерева можна зібрати до 200 кг плодів. Вони дрібні, кулясті, діаметром 0,8-1,6 см, зрідка до 3 см. Незрілі – спершу зелені, потім жовті, а потім буро-червоні; повністю зрілі – темніють, стають буро-чорними, покриваються сизим восковим нальотом. Дозрівають в жовтні – листопаді. М'якоть м'ясиста, волокниста або борошниста, їстівна. Але навіть у зрілих плодів вона має дуже терпкий смак. Тільки після перших морозів плоди з дерев стають медово-солодкими. Плоди містять насіння, що становить до 40% маси ягоди. Саме через терпкість, а також велику  кількості насіння плоди хурми кавказької вживають в їжу не часто, як правило в сушеному вигляді. Сушені, вони містять до 40% цукрів, вітамін С, каротин, органічні сполуки заліза, смаком нагадують родзинки або фініки; перемелені додають в пшеничне борошно, і з цієї суміші випікають особливо делікатесну хлібопродукцію. Зі свіжих плодів, методом уварювання віджатого соку, роблять бекмес – фруктовий мед – вельми поживний, і лікувальний продукт. 

Хурма кавказька майже не пошкоджується шкідниками та хворобами. Розмножується насінням, яке може зберігатися не більше двох років, після чого втрачає схожість; кореневими відприсками, кореневою порослю. Це найкраща підщепа для хурми східної, яка забезпечує високу приживлюваність щеплень.

До родючості ґрунту вона невимоглива, в природі іноді росте навіть на територіях, позбавлених ґрунтового покриву, витримує невелике засолення, однак все-таки віддає перевагу родючим ґрунтам. Дуже добре переносить посуху. Не терпить ні застою води, ні пересушування. Світлолюбна, хоча в природі росте і в затінених місцях. Шляхом поступової акліматизації її, ймовірно, можна було б значно просунути на північ, але цим, на жаль, поки ніхто не займається.

Хурма віргінська – листопадне дерево висотою до 30 м, з товстим стовбуром, ажурною кроною та іноді спадаючими гілками. Деревина важка, красива, цінна. Листя просте, овальне або яйцевидне, зверху блискуче, знизу – матове, довжиною до 14 см. Рослини можуть бути одно- і дводомними, рідко полігамними. Квітки жовто-зелені, чоловічі зібрані по три, жіночі – поодинокі.

Плід – куляста або конічна жовта з рум'янцем або палево-помаранчева ягода діаметром 2-5 см. Плоди дуже смачні і солодкі, містять до 32% цукрів, приємно пахнуть ромом. Природний ареал поширення – східна частина США, від Канзасу до Флориди.

Хурма віргінська одомашнена – найбільш морозостійкий (витримує морози від -30 до -35 °С) і зимостійкий з усіх споріднених видів. Використовується в якості підщепи для всіх видів і сортів хурми. Правда, відсоток приживлюваності щеплень на хурмі віргінській трохи нижчий ніж на кавказькій, та й сам корінь замість привабливої «бороди» являє собою довгу «морквину», майже без розгалужень і дрібних корінців. Така будова кореневої системи забезпечує підвищену засухостійкість та зимостійкість рослини.

Деякі селекційні великоплідні сорти віргінської хурми дуже хороші. Їх плоди масою до 100 г мають відмінний смак і сильний ромовий аромат. Ці сорти можна вирощувати навіть у північних регіонах України. Правда, важливо враховувати термін дозрівання плодів, – він повинен бути раннім. Саме хурму віргінську шляхом селекції та акліматизації можна значно просунути на схід і північ України.

Є ще хурма гібридна, тобто гібриди між східною і віргінською хурмою. До цієї групи належить переважна більшість сортів, виведених в Україні. Успіх цієї комбінації очевидний: поєднання крупноплідної східної хурми з високою морозостійкістю і хорошими смаковими якостями віргінської призвело до появи таких шедеврів як Росіянка, Нікітська бордова, Сосновська, Чучупака, Дар Софіївки та інших. В результаті гібридизації сорти з цієї групи дають плоди з більш-менш вираженим ромовим ароматом, масою 75-250 г і більше. При цьому відрізняються високою морозостійкістю (-22...-27 °С). 

Правда, тут зазвичай чітко простежується закономірність: чим більше маса плода, тим нижче морозостійкість сорту. Звідси висновок: якщо ви живете не на півдні України, то не варто ганятися за великоплідними сортами. Деяким гібридам потрібен запилювач, деякі – самоплідні. 

Підготовка насіння і посів

Отже, якщо ви проживаєте там, де хурми зроду не було, а бажання виростити її непереборне, роздобудьте насіння хурми віргінської. В інтернеті можна знайти масу пропозицій, однак не всі вони відповідають дійсності.

Наприклад мені кілька років поспіль замість віргінської підсовували кавказьку. В результаті діяльності так званих «зелених шахраїв» можна даремно витратити гроші і дорогоцінний час.

Насіння найкраще купити восени і самостійно закласти його на стратифікацію.

  • Одразу після отримання насіння промивають його 1%-ним розчином мідного купоросу (або іншим фунгіцидом по інструкції до препарату) і поміщають у вологий субстрат.
  • Субстратом може служити перліт (він найкраще тримає вологу і повільніше пересихає), мох-сфагнум, крупнозернистий пісок або волога пропарена тирса. 
  • Тривала, 4-5-місячна, стратифікація при низьких позитивних температурах (1-4 °C) сприяє проростанню насіння і гарній схожості.
  • Якщо насіння небагато, місцем зберігання може бути звичайний холодильник (відсік для овочів). Якщо багато – льох.
  • Насіння поміщають в пакетик з замком (або в скляну,  пластмасову ємність) і засипають субстратом (співвідношення 1: 2).
  • Також потрібно пам'ятати, що при зберіганні, крім вологи, насінню потрібне повітря. Воно не повинне пересихати під час зберігання, отже, потрібно періодично, раз в два-три тижні його оглядати, провітрювати, струшувати для кращого повітрообміну і зволожувати субстрат. 
  • Воложать помірно, щоб субстрат не був мокрим, тобто з стисненого в кулаці субстрату не лилася вода.
  • Якщо при огляді виявлено, що насіння покривається пліснявою, потрібно замінити субстрат, а саме насіння промити марганцівкою або фунгіцидом.

Висівати насіння можна в лютому-березні в теплицю (або в контейнер на підвіконні), або в березні-квітні у відкритий ґрунт. 

Для посіву використовують будь-яку тару з дірками в дні. Краще рішення – контейнер, висота якого дозволяє на дно насипати дренаж. Це дуже позитивно впливає на ріст і розвиток сіянців, оскільки в нижній частині контейнера створюється оптимальний водно-повітряний режим для розвитку корінців. В якості дренажа можна використовувати: деревну стружку, шматочки дерева, лушпиння соняшнику та іншу органіку, щоб заповнити низ контейнера. Шар дренажу повинен доходити до ¼ висоти горщика. Готують землю – ми використовуємо покупну, додаємо туди трохи перліту і мінеральних добрив пролонгованої дії – і висівають насіння. Якщо все правила стратифікації були дотримані, то схожість у хурми буде досить високою – 80-95%. Тепер головне – стежити за вологістю ґрунту, тому що хурма любить вологу.

Контейнер або відкритий ґрунт?

Великою перевагою контейнерного вирощування сіянців хурми є те, що пересаджувати і реалізовувати отримані рослини можна протягом всього літа, осені, а потім і навесні. Головне при посадці – не пошкодити земляну грудку. Приживлюваність таких рослин –100%. А хурму, вирощену у відкритому ґрунті, можна пересаджувати тільки восени, після опадання листя і наступної весни. 

Причому, кожен термін посадки має свої плюси і мінуси. 

Після осінньої посадки рослини дружно починають вегетацію навесні. Але в морозонебезпечних районах не виключені випадки підмерзання молодих рослин. Щоб виконати весняну посадку (березень - перша половина квітня), саджанці необхідно тривалий час зберігати в прикопі, що негативно позначається на збереженні кореневої системи.

Посадка і формування 

Яму під час посадки добре заправляють органічними і мінеральними добривами, рослини прив'язують до кілків і рясно поливають. Оскільки хурма досить світлолюбна, розміщувати рослини слід в самому освітленому місці саду.

Формування крони, а в подальшому обрізка дерев – важливий агротехнічний прийом, що сприяє збільшенню врожаю і поліпшенню якості плодів. Від правильності формування може залежати міцність крони, терміни вступу в плодоношення і тривалість життя дерева.

  • Крону починають формувати, коли рослини досягають висоти 1 м. 
  • Обрізають саджанець на висоті 90-100 см. У тих випадках, коли сіянці не досягають стандартної висоти, необхідно зробити зріз «на зворотний ріст», тобто на одну з добре розвинених бруньок, щоб викликати достатній приріст надземної частини.
  • На наступний рік, для створення скелета крони з розвинених пагонів залишають 3-4 найбільш сильних і рівномірно розташованих навколо стовбура (на відстані 10-12 см одна від одного). Якщо залишені пагони довше 40 см, їх укорочують. Всі інші видаляють на кільце.

Для хорошого розвитку майбутніх скелетних гілок перших порядків влітку (червень) слід проводити проріджування всередині крони. Особливу увагу приділяють своєчасному видаленню конкурентів, які затримують нормальний розвиток центрального провідника і основних скелетних гілок. Центральний провідник обрізають на бруньку, яка забезпечує йому вертикальний ріст. Провідник займає центральне  положення в кроні дерева, його слід залишати на 20-30 см вище рівня зрізу скелетних гілок.

Якщо в перший рік не з'явилося достатньої кількості розвинених пагонів для виведення основних скелетних гілок, цю роботу проводять на наступний рік. 

У віці 4-5 років сіянці хурми вже дають перші плоди. Тому формування слід проводити з урахуванням майбутнього врожаю. На скелетних гілках першого порядку залишають не більше двох гілок другого порядку. Пагони продовження гілок першого порядку слід залишати, як і центральний провідник, на 20-30 см вище пагонів другого порядку. Одночасно формують  другий ярус. Гілки другого ярусу повинні розташовуватися між гілками першого ярусу.

Не можна допускати відходження гілок під гострим кутом, щоб уникнути їх поломки в період плодоношення. А якщо вже допустили таке – необхідно обов'язково застосовувати підпорки. 

На четвертий і п'ятий рік продовжують створювати другий і третій яруси. Якщо дерево добре розвивається, то пагони продовження скелетних гілок можна не вкорочувати. На цьому формування хурми закінчується. У наступні роки проводять проріджування крони, видаляють сухі та поламані гілки. 

На правильно сформованих деревах скелетні гілки перших порядків виростають потужними, здатними витримувати навантаження великого врожаю.

У хурми плодоносний приріст утворюється у верхній частині однорічних пагонів і рідко на гілках старшого віку. Найбільш продуктивні – добре розвинені пагони середніх розмірів довжиною 10-30 см.

Для забезпечення щорічної врожайності необхідно отримувати достатню кількість розвиненого річного приросту. Це досягається спрямованим проріджуванням гілок, вкорочуючою обрізкою і пінцируванням. З віком дерев, коли зона плодоношення переміщається на периферію крони, застосовують омолоджуючу обрізку.

Наші висновки 

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що рослини з сіняців хурми вступають в пору плодоношення дещо пізніше за щеплені дерева, в 4-5, а то і в 6 років. Їхні плоди можуть відрізнятися за виглядом і смаком від материнських, іноді в гіршу сторону. Але навіть якщо вони виявляться не надто смачними, це не страшно. Зате зимостійкість і тривалість життя у таких дерев будуть помітно вищими. 

І якщо таких дерев буде багато, то серед них, безсумнівно, знайдуться рослини з видатними смаковими якостями плодів, високою врожайністю, морозостійкістю й іншими якостями, які дозволять їм стати новими, районованими в даних умовах сортами.

А зайві «чоловічі» сіянці або ті, які за господарськими ознаками вам припадуть до душі, завжди можна переприщепити і отримати морозо- і зимостійкі підщепи. 

Звичайно, виростити плодоносне дерево хурми з маленького насіннячка клопітно, це заняття вимагає великих витрат часу, праці і догляду. Куди простіше купити вже готові плоди, адже ринки сьогодні рясніють екзотами. Тим більше, скільки тієї хурми треба для особистого споживання. Це ж не картопля і не хліб. Але виростити її самому, в своєму саду, дуже заманливо. І в нас всюди можна знайти мікрозони, придатні для вирощування цієї дивовижної культури. 

Лариса та Олександр Марущак 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора, pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте