Ваш помічник кожен день
Підпишіться
Сад

Дика троянда мого серця: вирощуємо травневу шипшину

26 квітня 2019
4739
Дика троянда мого серця: вирощуємо травневу шипшину

Усім відома старовинна дитяча казка про Сплячу Красуню, замок якої феї захистили колючими заростями терну та шипшини так, щоб ніхто не міг пробитися крізь суцільну стіну квітів, плодів та колючок. 

У реальному житті кущі дикої троянди не виростають за ніч за помахом чарівної палички, їх потрібно довго і терпляче вирощувати, розсаджувати, розмножувати, щоб у результаті отримати прекрасну, здорову, плодоносну рослину.

На нашій планеті росте безліч видів шипшини, але ніхто ще не підрахував, скільки їх насправді.

У науковій літературі згадується понад три тисячі назв шипшини. Існує кілька сотень природних видів цієї рослини, їх ареал охоплює всю Євразію та обидві Америки.

Не росте шипшина лише у тропіках.

В Україні налічується близько 40 видів шипшини, повсюдно поширена шипшина корична, або травнева (латинська назва — Rosa cinnamomea, або Rosa majalis). У народі її називають дика троянда, шипчик, свербівус, терпигузка та ін.

Шипшина корична росте на лісових узліссях, схилах гір, балок і ярів, біля річок, уздовж доріг.

Дика троянда – чагарник висотою 2-2,5 м, з 5-7 стовбурами, що відходять від кореня. Гілки спрямовані вниз, покриті гострими шипами довжиною 1,5-2 см. Листя чергове з 7 довгастими листочками, пилчастими по краю, довжиною від 15 до 55 см і шириною 12-30 см. Цвіте у травні.

Квітки – білі, червоні або блідо-червоні, діаметром до 5 см. Плоди кулясті, овально-довгасті, червоного або коричневого забарвлення, дозрівають у вересні-жовтні.

У лікувальних цілях використовують плоди та насіння. Маса одного сухого плоду досягає 1 г. Один плід містить до 25 насінин. 

Плоди шипшини збирають наприкінці вересня — на початку жовтня, до настання морозів, оскільки підморожені плоди втрачають вітамін С (вміст його у свіжих та сушених плодах досягає 20 %), який знижує підвищений тиск, благотворно впливає на метаболізм, допомагає організму засвоювати залізо. 

Аскорбінова кислота та каротин, вміст яких у шипшині також високий, – природні антиоксиданти, що захищають клітини від надлишку вільних радикалів. Флавоноїди покращують роботу серцево-судинної системи, а танін та пектин стимулюють роботу шлунково-кишкового тракту. Крім перерахованих речовин, у плодах присутні вітаміни групи B та вітамін P, солі магнію, марганцю, заліза, калію.

Плоди також багаті на фосфор, а їх насіння містить жирну олію і вітамін Е. У народній медицині шипшину використовують при лікуванні інфекційних захворювань, при порушенні діяльності шлунково-кишкового тракту, для зупинки кровотеч, профілактики туберкульозу легень, атеросклерозу, утворення каменів в організмі та ін. 

У фармацевтичній промисловості використовують шипшину для приготування вітамінних сиропів та олії, яку застосовують при ураженнях шкіри, виразках та опіках. 

Зібрані плоди можна зберегти свіжими два-три дні, розсипавши їх шаром не товще ніж 5 см. Потім їх слід висушити в духовці при температурі не більше 50 °С (при вищій температурі вони втрачають лікувальні властивості). 

Висушені плоди зберігають у скляній ємності (банці), закритій поліетиленовою кришкою, у темному місці. Кожні два тижні їх бажано перевіряти, щоб уникнути появи цвілі. 

Найпоширеніший спосіб вживання плодів шипшини – настої та відвари.

Для приготування чаю беруть 5 ягід, ошпарюють окропом, потім кладуть в емальований посуд, заливають 1 л води і кип'ятять на водяній бані близько 10 хв. Щоб корисні речовини шипшини при випаровуванні води не втрачалися, ємність при кип'ятінні накривають кришкою. У відвар шипшини додають цукор чи мед за смаком. Плоди, що залишилися, заварюють повторно. 

Звичайно, багато хто купує плоди шипшини в аптеках або самостійно збирає з дикорослих кущів і сушить, проте невідомо, наскільки екологічно чистою була та чи інша рослина і наскільки цілющі її плоди. Краще виділити невелику ділянку у власному саду та посадити кущ для "особистого" користування.

Ця рослина красиво виглядає, не потребує постійного догляду та дає хороший урожай.

Для посадки шипшини на ділянці – одиночним кущем або живоплотом – використовують насіння, живці або відсадки. 

Розмноження насінням – це спосіб для тих, хто не шукає легких шляхів. 

Насіння шипшини важко проростає, потребує тривалої і складної стратифікації. 

Щоб витягти насіння, збирають незрілі плоди, подрібнюють їх, протирають через сито, звільняючи насінини від м'якоті, змішують з вологим піском і зберігають у холодильнику, постійно зволожуючи та перемішуючи. Восени насіння висівають на глибину 1-2 см, за зиму воно остаточно стратифікується в ґрунті і сходить у середині літа.

Відсадками можна розмножувати шипшину як в осінні місяці, так і навесні. Для цього вибирають найсильніші однорічні пагони і пришпилюють їх до ґрунту в трьох-чотирьох місцях у заздалегідь підготовлені невеликі ями з перегноєм. Нові пагони по мірі відростання підгортають землею.

Цей спосіб здається простим, але має певні недоліки.

По-перше, виникає вимушена "прив'язаність" до місця, тобто до материнського куща, що незручно. По-друге, важко підтримувати необхідну для укорінення температуру, вологість, рослини можуть пошкодити гризуни. Крім того, від однієї гілки можна отримати один, максимум два повноцінні здорові пагони.

Найпоширеніший спосіб розмноження культурних сортів шипшини - зелене живцювання. 

Влітку, на початку липня, коли знижується інтенсивність приросту пагонів, з молодих рослин нарізають живці довжиною в два-три міжвузля. Для кращого укорінення нижню частину черешка (2-2,5 см) можна на добу занурити в стимулятор росту –  гетероауксін або індолілмасляну кислоту (пропорції для приготування розчину вказані в інструкції на упаковці препарату).

Підготовлені до посадки живці висаджують під плівкове укриття за наступною схемою – 5 см між живцями, 10 см між рядами, глибина посадки 5 см.

Перші два-три тижні, поки саджанці не вкоріняться, їх необхідно часто поливати. 

Укорінення відбувається на третій-четвертий тиждень після посадки, з'являється приріст, після чого плівкове укриття поступово знімають спочатку на кілька годин на день вранці і ввечері, щоб адаптувати рослини, потім і в денні години, а через деякий час його видаляють остаточно.

Цей спосіб розмноження дає гарний приріст пагонів до осені, але вони часто не встигають зміцніти до настання холодів.

Зупинимося на такому способі розмноження дикої троянди, як живцювання здерев'янілих пагонів.

  • Живці нарізають з плодоносних торішніх гілок так, щоб на кожному відрізку (довжина 15-20 см) було по дві здорові, повноцінні бруньки. 
  • Для їх укорінення в дерев'яні або пластикові ящики (50х20 см, з отворами в дні до 5 мм у діаметрі) насипають дренаж шаром 5 см, потім до 10 см насипають ґрунт: чорнозем або перегній, пісок, перліт у співвідношенні 4:1:0 ,5. 
  • Живці висаджують у ґрунт на відстані 10 см один від одного, поглиблюють у ґрунт на половину їх довжини. 
  • Після посадки щодня поливають теплою водою (кімнатної температури або нагрітої сонячними променями до 18-25 °С) до появи паростків заввишки 5 см, з двома-трьома листками. 
  • Надалі поливають 2 рази на тиждень, поступово знижуючи кількість поливів до 1 разу на тиждень. 
  • Ґрунт розпушують 1 раз на тиждень, підживлюють зеленими добривами, для приготування яких світлі бур'яни без насіння заливають водою і настоюють 7 днів. 
  • Ящики встановлюють на балконі або виносять у сад, накривають склом, після появи паростків його знімають. 
  • У таких умовах рослини тримають весь безморозний період (з 25 травня по 25 вересня). 
  • З настанням морозів їх переносять у прохолодне, але не холодне приміщення. 
  • Рослини поливають, обприскують водою 1-2 рази на тиждень. 
  • Навесні, у першій половині травня, кожен саджанець пересаджують в окрему ємність (горщик, діжка, ящик) зі свіжим ґрунтом та дренажем. 
  • Пересаджені рослини 25 травня виносять у садок і прямо в ємності поміщають у заздалегідь підготовлені ями.

Такий спосіб вирощування оберігає молоді рослини від пересихання, ураження шкідниками, їх зручно удобрювати та поливати, економляться сили та час. 

Восени зміцнілу рослину легко виймають із горщика разом із землею і висаджують на постійне місце в саду.

Рослина, вирощена з живців та відсадків, починає плодоносити на третій рік після посадки, а кущ-сіянець – на четвертий-п'ятий.

Кущі потребують формування починаючи з третього року життя і всі наступні. Обрізають гілки, що ростуть як всередину, так і назовні крони, вкорочуючи їх на 10-15 см. Обрізку проводять влітку, раз на місяць. 

Шипшина травнева стійка до хвороб та шкідників. Доглядати за нею неважко, вона гарна і декоративна, може служити живоплотом, підщепою для вибагливих троянд, дає багато цілющих ягід

Користь від культивування шипшини безсумнівна, вона варта того, щоб її посадити і вирощувати.

Петро Саражинський

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте