Еліксир життя: особливості вирощування та розмноження ревеню
З давніх-давен ревінь використовували як лікарську рослину.
У Китаї його цілющі властивості були відомі за 2700 років до н. е., дуже цінували його в Персії та Стародавній Греції. Найбільш поширеним був ревінь тангутський (дланеподібний, пальчастий), який виростав у дикому вигляді у північних провінціях Китаю, Монголії та в Тибеті.
Знаменитий венеціанський мореплавець Марко Поло виявився першим європейцем, який побував у XIII ст. в країні Тангут і описав збір ревеню.
Але в деяких європейських країнах лікарські властивості ревеню були відомі вже у VII ст. У Швеції, наприклад, він так високо цінувався, що був обов'язковим компонентом еліксиру життя. В інших європейських країнах ревінь з'явився значно пізніше – у XVII ст. був завезений з Індії ченцями-прочанами.
На територію сучасної України ревінь потрапив завдяки географу та мандрівнику М.М. Пржевальському, експедиція якого у 1871-1873 рр. побувала на Тангуті. Там було зібрано насіння та коріння ревеню. Пізніше його почали вирощувати в ботанічних садах, а згодом він поширився повсюдно.
Спочатку і в нас ревінь використовувався виключно з лікувальною метою. Ревінь тангутський, який вирощується в Західній Україні, і зараз є основною лікарською сировиною для фармацевтичної промисловості. Препарати, що одержують з коренів та кореневищ, застосовують для регуляції діяльності шлунково-кишкового тракту, як жовчогінні та проносні засоби. Випускаються вони у вигляді таблеток, порошків та екстрактів.
У народній медицині поряд з тангутським здавна використовували й інші види ревеню, наприклад, ревінь черешковий. Батьківщина його – Карпати. У деяких місцевостях з давніх-давен і досі населення використовує дикорослі види ревеню так інтенсивно, що їм загрожує небезпека зникнення. Тому два види ревеню – алтайський і смородиновий – занесені до Червоної книги.
У світі відомо близько 40 видів ревеню, але в культурі вирощуються в основному чотири: тангутський, черешковий, компасний та городній.
Батьківщина городнього ревеню – Сибір та Північна Монголія. Наукова назва городнього ревеню Rheum undilatum Z. (ревінь хвилястий). У більшості європейських країн цей вид називають Rheum zhabarbarum L.
Окультурили городній ревінь у Англії XVI в. В результаті гібридизації та тривалого відбору були отримані форми з великими, м'ясистими черешками.
Одразу ж після танення снігу з'являються ніжні "грудочки" – напрочуд красиво згорнуті перші листочки, що прокидаються до росту. Незабаром вони розкриваються і швидко розвиваються, поставляючи вітамінну зелень до нашого столу.
Але не всі її приймають, насторожує кислота, що міститься в черешках...
Унікальна холодостійкість цієї культури, пристосованість до суворих кліматичних умов північних регіонів, ранньостиглість привернули до себе пильну увагу селекціонерів. Перед ними стоїть завдання – створити сорти з мінімальним вмістом щавлевої кислоти.
Ревінь – багаторічна рослина родини гречаних, на одному місці може рости 10-12 років, відкладаючи в кореневищах великі запаси поживних речовин, за рахунок яких розвивається потужна розетка листя з черешками, що досягають 40-80 см завдовжки.
У їжу вживають черешки, у тому числі готують переважно десертні страви: компоти, киселі, соки, цукати, желе. Але деякі народи використовують і молоде листя для приготування голубців. Черешки та листя мають приємний кислий смак.
У черешках містяться: цукор – 2%, яблучна та лимонна кислота – 1,5-2,6%, вітамін С – 10-15 мг%, вітаміни РР та групи В. У них дуже вдале поєднання калію (325 мг) та натрію (35 мг). Є щавлева кислота – 0,6-0,8%.
Наукові дані свідчать про те, що рано навесні в черешках ревеню переважає лимонна кислота, потім збільшується вміст яблучної кислоти і тільки пізніше, по мірі підвищення температури повітря і старіння листя, в них накопичується щавлева кислота, яка нешкідлива при вживанні черешків у свіжому вигляді але стає шкідливою при їх варінні.
Ревінь – зимостійка та холодостійка рослина. Він добре росте на родючих вологих ґрунтах. Враховуючи той факт, що він росте на одному місці тривалий час, до ґрунту (особливо бідного) обов'язково слід внести органічні добрива з розрахунку 5-8 кг/м2, а також мінеральні (30-40 г суперфосфату та 20-30 г/м3 калійної солі). Усі добрива розкидають на грядці восени перед перекопуванням (оранкою). Кислі ґрунти вапнують. Глибина оранки – 25-30 см.
Навесні, як тільки дозволить ґрунт, грядку розпушують, розрівнюють і приступають до посіву (посадки).
Розмножується ревінь насінням, розсадою та вегетативно – шматочками кореневищ.
Посів у відкритий ґрунт проводять (залежно від зони) з кінця березня та весь квітень.
- При впевненості у чистоті сорту насіння одразу висівають на постійне місце.
- Сіють у лунки за схемою: ранні сорти – 80х80 см, середньо-і пізньостиглі – 100х100 см.
- В одну лунку кладуть 6-7 насінин, зашпаровуючи їх на глибину 1,0-1,5 см.
Сходи зазвичай з'являються через 10-15 днів.
При появі першого справжнього листочка сіянці проріджують, залишаючи по 2-3 рослини в лунці на відстані 3-4 см один від одного, а у фазі 2-3 листочків в лунці залишають лише одну, найпотужнішу рослину, відповідну до сорту.
При розмноженні ревеню насінням власного врожаю рекомендується вирощувати розсаду, оскільки ревінь перехреснозапильна рослина і потомство може бути різноякісним.
Для розсадника виділяють невелику ділянку. Посів на розсаду проводять ранньою весною рядовим способом, за схемою 20-25 х 10-15 см. У рядку сіють суцільно, а при появі сходів проріджують на відстань 10-15 см, видаляючи рослини, що відстають у розвитку. Розсада росте у відкритому ґрунті до осені.
Догляд за розсадою, а також за сіянцями, що ростуть на постійному місці, полягає у своєчасному видаленні бур'янів, розпушуванні ґрунту в рядках та міжряддях, поливах.
Раз посаджений, ревінь росте одному місці і дає врожай 15-20 років поспіль. А пишні кущі з величезним листям не дозволяють розгулятися бур'янам.
На постійне місце розсаду пересаджують восени в І-ІІ декадах вересня. Термін пересадки (залежно від зони) підбирається з урахуванням того, що до морозів розсада повинна прижитися. Можна посадити розсаду і навесні наступного року.
- При викопуванні її сортують, видаляючи рослини з тонкими черешками, що не відповідають сорту.
- Висаджують тільки однорідні на вигляд, розмір і забарвлення черешків рослини.
- Садять на таку глибину, щоб черешки листя були заглиблені на 1,0-1,5 см вище кореня.
- Висаджені рослини поливають, а потім мульчують сухим ґрунтом.
- Розсада приживається впродовж 1-1,5 тижнів.
При вегетативному розмноженні ревеню для посадки використовують частини кореневищ 3-4-річних рослин з однією або двома здоровими, добре розвиненими бруньками та 3-4 товстими коренями. Провесною нарізані частини кореневищ з нирками висаджують у заздалегідь підготовлений ґрунт. При посадці необхідно стежити, щоб верхівка бруньки була майже на рівні ґрунту і прикривалася ним не більше ніж на 0,5 см.
Якщо брунька буде на поверхні землі, вона незабаром висохне, якщо нижче її рівня на 2-4 см – згниє.
Вегетативним способом можна розмножити будь-який, кущ ревеню, що полюбився за смаком або кольором, сортові ознаки його повністю зберігаються.
З першого року життя, незалежно від способу розмноження, рослинам потрібно забезпечити добрий догляд.
На бідних ґрунтах підживлення рослин проводять через 1-2 тижні після їх проріджування. Підживлюють мінеральними добривами з розрахунку 10-15 г аміачної селітри та по 20 г/м3 суперфосфату та калійної солі.
З органічних добрив застосовують компост і перегній, 2-3 жмені якого вносять безпосередньо в лунки. Гноївкою поливають у співвідношенні 1:10 з розрахунку 1-2 л на одну рослину, а курячим послідом у співвідношенні 1:20 по 0,5-1,0 л на рослину. У південних районах у фазі наростання листя і після збирання рослини поливають.
У наступні роки рослини підживлюють 1-2 рази на рік: перший раз (рано навесні до відростання листя) мінеральними добривами з розрахунку 20 г аміачної селітри, 15-20 г суперфосфату та 10-15 г калійної солі; вдруге – після масового збирання черешків. На бідних ґрунтах таким же складом можна удобрювати рослини після кожного збирання черешків.
Восени перед настанням морозів міжряддя щороку перекопують, видаляючи висохле листя.
Збирання черешків починають на 2-3-й рік життя рослини. Черешки довжиною 30 см вважаються товарними. Забирати їх можна вибірково, у міру наростання, зриваючи за один раз по 1-2 черешки в однієї рослини.
Ревінь починає цвісти з другого року життя. Однак, як зазначалося вище, це перехреснозапильна рослина, і якщо дати розвинутися насінню, вони буде різноякісним. Тому квіткові стебла треба видаляти, щоб не витрачалися поживні речовини на їх розвиток.
Незважаючи на те, що ревінь може рости на одному місці 10-12 років, бажано оновлювати посадки через кожні 4-5 років.
Уподобані рослини можна розмножувати вегетативним способом, пересаджуючи їх на нове місце, а інші кущі використовувати для вигонки. Вигонку проводять у підвалах, теплицях та інших темних приміщеннях. У теплицях кореневища розміщують під стелажами. Найбільший урожай дають при вигонці 3-4-річні кореневища, але можна використовувати і старші.
- Кореневища для вигонки викопують восени з грудкою землі та переносять у приміщення, призначене для вигонки.
- Їх встановлюють впритул один до одного. Залежно від великої кількості рослин на 1 м3 розміщується 8-12 кореневищ.
- Після того як кореневища встановлені, проміжки між ними засипають ґрунтом так, щоб усе коріння було присипане, потім поливають.
- У період вигонки температуру підтримують лише на рівні 15-18 °С. За такої температури перші черешки будуть готові до збирання через 1-1,5 місяці, а якщо температура нижче, то на 1-2 тижні пізніше.
При вигонці збирають черешки, що досягли 20 см.
У світі відомо більше десяти сортів ревеню. Вони відрізняються за скоростиглістю, розміром та забарвленням черешків, за смаковими якостями. У нас найбільш поширені: Огрський 13, Крупночерешковий, Вікторія та Тукумський 5.
Огрський 13 – середньостиглий, високоврожайний сорт, стійкий до стеблування. Черешки великі, зелені, біля основи червоні. Тукумський 5 – скоростиглий, урожайний сорт, дуже гарних смакових якостей. Черешки біля основи яскраво-червоні. Утворює мало квіткових пагонів. Крупночерешковий – скоростиглий, середньострілчастий сорт. Листя ошатне, хвилясте, черешки до 80 см довжини. Стійкий до хвороб.
У нас в Україні з 1950 р. районовано ранньостиглий сорт Вікторія. Це дуже давній сорт англійського походження. Розетка листя у нього досягає в діаметрі 80-10 см. Листя довжиною до 60 см, шириною 60-70 см, округло-овальної форми з хвилястими краями, темно-зелене. Черешки великі – 60-70 см, товщина 2,5-4,0 см, з верхньої сторони злегка увігнуті у вигляді жолобка, а з нижньої трохи ребристі. Забарвлення черешків спочатку темно-червоне, потім по мірі росту – зелене, і тільки біля основи – червонувато-рожеве. Маса одного черешка досягає 250 г, іноді 500 г. Смакові якості у нього добрі. и
Майя Григоровська
© Журнал "Городник"
ФОТО: pixabay.com