Незнайомка бессея та її родичі: сорти і гібриди мікровишень у садівництві

Назвали новий вид західною піщаною вишнею, оскільки він був поширений далі на захід від ареалу типової піщаної вишні. Американські садоводи оцінили бессею як перспективну плодову культуру для регіонів із суворим кліматом, непридатним для більшості кісточкових культур. Вона здатна витримувати морози до -50 °С.

Селекціонер Н. Е. Гансен на сільськогосподарській дослідній станції в Південній Дакоті виростив кілька поколінь бессеї, відбираючи форми з найбільшими плодами та найвищої якості. В результаті одержано багато сортів піщаної вишні.

У США поширилися сорти Black Beauty, Brooks, Golden Boy, Honeywood, Hansens, Sioux, South Dakota Ruby. Надалі подібні дослідження провели у Канаді. Мета селекції – отримати нові сорти. 

В Україні є сорти різного походження. У сорту Чуня плоди масою 1,5-2 г, кулястої форми, м'якоть зеленувато-червона, шкірка темно-фіолетова. Сорт української селекції Сонечко відрізняється кулястими жовтими плодами масою 2,5-3 г. Виділено також форму 13 з фіолетово-чорними плодами масою до 2 г.

Смакові якості у плодів бессеї гірші, ніж у традиційних українських кісточкових культур. Тим не менш, їх можна використовувати не тільки для сушіння, приготування компотів, повидла або варення, але й вживати в свіжому вигляді, незважаючи на деяку терпкість.

Біохімічний аналіз плодів бессеї показав, що в них містяться цукри (5,4-14,4%), органічні кислоти (0,6-1,2%), аскорбінова кислота (6-26 мг/100 г), Р-активні сполуки (240-280 мг/100 г), кумарини (до 2,5 мг/100 г). У насінні присутній амігдалін. 

Бессея дещо відрізняється від піщаної вишні: у неї розлогі гілки, менше висота (до 1,5 м). Листя – від еліптичного до ланцетно-еліптичного, з черешками довжиною 05 1 см, тоді як у типової форми воно зворотно-ланцетоподібне з черешками 1-1,5 см завдовжки.

Квітки двостатеві, близько 1,5 см у діаметрі, п'ятичленові, білі, по 2-4 у щиткоподібних суцвіттях, з голою зав'яззю, на квітконіжках довжиною 2-2,5 см.

Плоди – кулясті кістянки, розміром 1-2 (3) см , пурпурово-чорні, рідше жовті, соковиті, терпкуваті або солодкі, масою 1-3 г.

Цвіте бессея наприкінці квітня - на початку травня, плоди дозрівають наприкінці липня.

До ґрунтів невибаглива, добре росте на підзолистих чорноземних, не страждає на хлороз на слабко та середньокарбонатних ґрунтах, стійка до засолення. Вирізняється високо зимостійкістю та посухостійкістю.

До шкідників і хвороб стійка, хоча зрідка спостерігається пошкодження плодів комахами та моніліальне усихання гілок.

Для садоводів бессея представляє інтерес і як карликова підщепа для кісточкових культур. Головний недолік цієї підщепи – слабка якірність. Коріння не утримує велику надземну масу, і щеплені дерева часто нахиляються. Тому вони потребують додаткової опори. Крім всього, щеплені на бессею дерева недовговічні і потребують регулярного омолоджування. Обрізка допомагає уникнути і здрібніння плодів.

Потрібно сказати, що назва "вишня" щодо бессеї та її найближчої родички – повстяної вишні, нерідко може зіграти з садоводами злий жарт. Свого часу систематики поєднували ці види в один рід зі справжніми вишнями (вишньою звичайною, вишнею степовою, черешнею). Наслідуючи таку теорію, деякі садоводи намагалися використовувати їх як підщепи для справжніх вишень, що, природно призводило до сумних результатів.

Найбільш обгрунтованим є виділення бессеї та її родичів у особливий рід – мікровишня. Відповідно, науковою назвою  бессеї є мікровишня карликового різновиду Бессі – Microcerasus pumila var. besseyi (Bailey) Erem. et Jushev.

Садівницька практика показує, що мікровишні не сумісні з вишнями у прищепних комбінаціях. Вони також не схрещуються між собою. 

З іншого боку, мікровишні біологічно близькі до справжніх слив, абрикосу, персика, з якими вони схрещуються та утворюють стійкі прищепні комбінації. Використання бессеї у віддалених схрещуваннях, розпочате вперше в США в 1895 р. Н. Гансеном, призвело до появи численних американських і канадських сортів, що поєднують низькорослість, зимостійкість і високу продуктивність з великоплідністю та гарною якістю плодів.

Американські вчені відносять ці сорти до групи вишнеслив (так само вони називають аличу).

• Найбільш цікаві гібриди бессеї, отримані при схрещуванні з китайською сливою (слива вербова), які дали сорти Deep Purple, Dura, Hiawatha, Okie, Sakagawey, Sapa, Toka та ін.;
• гібриди бессеї зі сливою американською – copти Cheresota, Sansota;
• з абрикосовою сливою (сливою Симона) – сорт Tokia; 
• гібриди бессеї зі сливою садовою – сорт Mordena; 
• бессеї зі сливою Мансона – сорт Opata. 

У колекціях садівницьких дослідних станцій в Україні є сорти Гайавата (Hiawatha) та Чересота (Cheresota). Як і бессея, вони характеризуються скороплідністю, рясним цвітінням і плодоношенням. У Гайавати плоди зеленувато-бордові, масою 15 г, з бордовою, прісновато-солодкою м'якоттю. У Чересоти маса плодів досягає 20 г. Під бордовою шкіркою ховається зелена, солодка, терпкувато-солодка м'якоть.

Говорячи про гібриди бессеї, не можна залишити без уваги її гібриди з іншими мікровишнями. У Канаді отримані гібриди бессеї з повстяною вишнею, які традиційно відносять до сортів повстяної вишні. Є також гібрид бессеї з мікровишньою сивою. Нерідко віддалені гібриди бессеї мають знижену продуктивність або не плодоносять взагалі, однак і в такому випадку вони становлять цінність для садоводів. Вони можуть використовуватися як підщепи для сливи, персика, абрикоса, оскільки сприяють зменшенню розмірів щеплених дерев.

Численна група середньорослих підщеп створена в результаті схрещування бессеї з абрикосом, персиком, аличею, сливою (канадською, вербовою та домашньою) – ВПК-1, Дружба, ОД 2-3, ОКА 15-2, ОП 23-23, СВГ 11-19, Сіянець Юти, Евріка 99, 12/20, 15/6, 21/20, 140/2, у США та Західній Європі  – Ferlenain, Kamdesa, P 2038, Saint Anthony, Yuksa, 248, 299.

Віддалені гібриди нерідко мають гетерозисний ріст і можуть використовуватися при озелененні (в живих городах, групах і солітерних посадках). Особливу красу має Цистена, отримана ще на початку минулого століття від схрещування бессеї з так званою сливою Пісарда. Ця форма аличі – носій гена пурпурового забарвлення листя. Цистена росте кущем заввишки до 2 м і має гарне пурпурове забарвлення впродовж усього вегетаційного періоду. Кущі Цистени прикрасять будь-який садок. Маючи високу пагоновідновлюючу здатність, вони легко переносять стрижку і тому представляють цінний матеріал для живоплотів. 

Кущі бессеї дуже гарні навесні, під час цвітіння, коли вони посипані білими квітками. Протягом усього сезону тішить око їхнє соковите зелене листя. А восени жовте або червоне забарвлення листя надає кущам особливої привабливості.

Таким чином, бессея, яка відносно недавно потрапила в Україну, є важливим поповненням нашої культурної флори.

Хоча плоди кращих сортів бессеї та її гібридів не конкуренти плодам наших звичайних вишень та слив, проте допомагають урізноманітнити раціон. Їх можна вирощувати на землях, які мало придатні для традиційних плодових культур. Свою роль у інтенсифікації сучасного плодівництва можуть зіграти також клонові підщепи, отримані з бессеї.

Крім того, сама бессея та її гібриди мають високу декоративність, тому можуть представляти інтерес для озеленення. 

• Розмножувати бессею можна насінням. Його висівають у відкритий ґрунт восени або після двох-тримісячної штучної стратифікації – навесні. Сіянці вступають у плодоношення через 2-3 роки.
• Вона також легко розмножується вегетативно – вертикальними, горизонтальними та дугоподібними відприсками, зеленими живцями.

Сортову бессею можна щепити на власні сіянці, сіянці мікровишень та інших кісточкових культур сливової групи. Бессеєво-сливові гібриди вирощують на підщепах, які використовують для слив, на сіянцях аличі, терну, клонових підщепах або кореневласними. 

Володимир Меженський 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com