Грецькою значить "бджола": особливості вирощування і вживання меліси

Меліса лимонна або меліса лікарська – багаторічна трав'яниста рослина заввишки до 1 м. Велика кількість чотиригранних, прямостоячих, гіллястих, добре облистяних стебел складає компактний кущ.

Листя черешкове, довжиною 5-6 см, шириною 2,5-3 см, довгасто-овальне, рідкозубчасте, яскраво-зелене зверху і світло-зелене з блискучими жилками знизу.

Саме воно становить основну цінність цих найніжніших прянощів з тонким лимонним ароматом.

Молоді, добре облистяні пагони меліси використовують як приправу до всіх літніх салатів, супів, соусів. Як у суміші з іншими травами, так і самостійно, меліса йде в омлети, до риби (вона пом'якшує смак солоної риби), дичини. Додають її у різні соління. Мелісу можна додавати також у варення, джеми, повидла.

Мелісою ароматизують оцет та чайні суміші. Вона прикрашає і покращує смак компотів, особливо яблучних, сливових, черешневих, тобто всіх, приготованих з фруктів, що не мають чітко вираженого власного аромату.

Цю рослину краще використовувати у свіжому вигляді, але можна і в сухому. Враховуючи, що при сушінні вона дещо втрачає аромат, норму сухої трави треба трохи збільшувати.

• Заготовляти мелісу як прянощі на зиму потрібно на початку бутонізації. У цей час в листі міститься найбільша кількість ефірної олії з приємним лимонним ароматом.

Здавна використовують мелісу і як лікарську рослину, причому визнана вона не лише у народній, а й у науковій медицині.

Відвари з меліси чудово тонізують, покращують травлення, здатні знижувати тиск і знімають біль у серці. Застосовується вона при застудних захворюваннях, невралгіях, астмі, недокрів'ї, безсонні.

• Заготовляти мелісу для лікарських цілей найкраще на початку цвітіння, коли з'являються перші квітки з білими або світло-жовтими віночками.
• Сушать траву в тіні, розклавши тонким шаром при гарній циркуляції повітря.

Суха меліса швидко втрачає аромат, тому зберігають її в щільно закритому посуді.

Розмножується рослина насінням та вегетативно – поділом куща, відприсками та кореневими живцями. 

З насіння краще отримати розсаду, а потім висадити її на добре освітлену та удобрену ділянку. Посаджена таким чином меліса в перший рік розвиває вегетативні органи, не цвіте і не росте вгору. Це сильно розгалужені та густо облистяні стебла довжиною до 80 см. З другого року – це кущ з безліччю стебел, кожен з яких несе квітконоси.

При вегетативному розмноженні кущі, викопані навесні, ділять на частини та висаджують на підготовлену ділянку. У цьому випадку меліса активно вегетує та цвіте вже у рік посадки. На одній ділянці може рости до 10 років.

Мелісу дуже люблять бджолярі. Вона дає чудовий лікувальний мед. Недарма "меліса" у перекладі з грецької означає "бджола".

Людмила Романенко

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com